Александрійська бібіліотека та її роль в освіті та науці

Александрійська бібіліотека

та її роль в освіті та науці

[pic 1]

      Виконав учень факультету інформаційних технологій, група ІПЗ-11:

Карпов Єгор Ігорович

Александрійська бібліотека — це найбільша й найвідоміша бібліотека, що була заснована та діяла при Александрійському музеї. Після римського завоювання Єгипту бібліотека зберегла своє високе значення для нової адміністрації. Александрія підтримувала статус інтелектуального та освітнього центру ще в V столітті. Всього бібліотечних зібрань існувало два: головне, розташоване в царському палаці, і допоміжне в храмі Серапеум(Серапіс), де зберігалися навчальна література та загальнодоступні фонди.

Бібліотечні резерви неодноразово потерпали від пожеж і пограбувань. Основний фонд бібліотеки згинув у пожежі 47 р. до н.е. у війні Цезаря з Помпеєм. Велика частина колекції, зібрана багатьма поколіннями вчених згоріла через вогонь, перекинутий з флоту Птолемея на бібліотечні склади. Найбільшу частину бібліотеки було знищено вже у 415 р., коли єпископ Кирил Александрійський підбурював фанатиків. Остаточно колекція книжкових зібрань була знищена в VII-VIII століттях. За часів римського панування єгипетські бібліотеки як військовий трофей були перевезені до Італії, де їх спалювали.

Книжковий фонд Александрійської бібліотеки складався з грецької та перекладної східної літератури (точну кількість книжок вказати складно: від 50 до 700 тисяч сувоїв, що на той час було найбільшою колекцією у світі). У фондах також були зібрані праці мислителів античності, твори римської, грецької, індійської, єгипетської та багатьох інших літератур. Серед авторів – Гесіод, Гомер, Демосфен, Еврипід, Есхіл, Софокл та ін.

Непорушимою аксіомою Александра Македонського вважалася цитата: «Видатне досягнення доброго смаку і царського піклування». Щоб керувати, завойовники повинні спочатку пізнати тіх, ким вони збираються правити. Юна столиця, яка увічнила ім’я великого героя, була приречена стати втіленням вченості і смаку, що перевершують світову славу поверженої Еллади. Такою була воля Александра — найзнаменитішого вихованця Арістотеля. Побудований у 290 р. до н.е., Александрійський мусейон дуже відрізнявся від афінської моделі. Він виявився значно більшим і розкішнішим, по-перше. По-друге, це була цілком нова концепція — поєднання науково-дослідного інституту і бібліотеки. Тит Лівій охарактеризував мусейон як «видатне досягнення доброго смаку і царського піклування». На його території розмістилися по сусідству дві установи з роздільною юрисдикцією: власне museion, призначений для музею та мистецтв, і бібліотека — biblion. Її називали головною бібліотекою, на відміну від філії, побудованої Птолемеєм III Евергетом у храмі Серапіса в 235 р. до н.е..

Будівля бібліотеки мала кілька бічних прибудов і критих галерей з колонами, де містилися ряди книжкових полиць. Книги не видавалися додому, вони призначалися для роботи в читальному залі. Бібліотека була громадською установою, і її утримання оплачувалося з державної скарбниці. Це не було загальною практикою в елліністичному світі, де наукові установи та їхні бібліотеки належали тим, хто їх заснував, як, приміром, академія, заснована Платоном, або лікей Арістотеля.

Весь комплекс містився у межах царського кварталу в центрі міста, поруч із портом. У великих будівлях розміщувалися лекційні зали, лабораторії, обсерваторія, банкетний зал і класні кімнати, тому що час від часу ученим резидентам доводилося викладати. Наслідуючи манеру Платона, Деметрій Фалернський підбирав книги з працями з державного управління, оскільки прогрес в управлінні і культурі був подвійною метою мудрих правителів.

«Книги — це пристрасть, а їх колекціонування — хвороба» — мабуть, цей вислів народився в Александрії. Схоже, від самого початку бібліотека мала певну кількість книг. Птолемеї мало поважали право на інтелектуальну власність і купували книги з жадобою, якої ще світ не бачив. Частина оригінальних праць Арістотеля опинилася в Александрійській бібліотеці після їх викрадення Сотером. Роботу, розпочату Сотером, продовжили його спадкоємці — Птолемей II Філадельф і Птолемей III Евергет.

Філадельф викупив усю колекцію творів Арістотеля, а також зібрав роботи іудейських, халдейських, єгипетських та римських авторів. З неабияким ентузіазмом агенти Птолемея III Евергета (роки правл. 246—221 до н.е.) нишпорили по всьому Середземномор’ю в пошуках рукописів, якими поповнювали бібліотечну колекцію. Цар звернувся до правителів цивілізованого світу з проханням позичити цінні книги для копіювання. Коли Афіни надіслали йому оригінальні тексти творів Євріпіда, Есхіла і Софокла, Евергет наказав їх скопіювати, а оригіналів так і не повернув, свідомо пожертвувавши кругленькою сумою, внесеною під заставу. Митні чиновники на догоду Евергету видали наказ конфісковувати з кораблів, які заходили в александрійський порт, усі наявні на них книги, нібито для копіювання. Багато власників книг їхали з Єгипту без своїх оригінальних видань, але, якщо їм щастило, одержували копії. Оригінали, «що надійшли з кораблів», потрапляли до бібліотечних сховищ і йменувалися в каталогах як «корабельна бібліотека». У такий спосіб в Александрії опинилася медична література, у тому числі твори Гіппократа «Інфекційні хвороби».