Контрольная работа по "Иностранному языку"

Date

Group No.

Surname and Initials

103 М

Yershov A.V.

Consecutive in Relation to Simultaneous

        As mentioned above the primary difference between consecutive and simultaneous interpreting involves the time lapse between the delivery of the speaker’s message and the beginning of the interpretation.  While this is a significant difference, one that provides more challenges for the interpreter, at their roots consecutive and simultaneous interpreting modes stem from the same set of cognitive processes.  These processes are described by many interpreting theorists, (Gish, 1986-1994; Colonomos, 1989; Isham, 1986), while Seleskovitch (1978) establishes the parallel between consecutive and simultaneous.  According to Seleskovitch an interpreter working in the simultaneous mode uses the same strategies, dropping form, analyzing the message for meaning, and developing a linguistically equivalent reformulation, as does the interpreter working consecutively.  After all, the goal is the same for both interpreters; to deliver an accurate and equivalent target text.  The difference is that in the simultaneous mode the interpreter continues to receive and process new information while rendering, and monitoring the target for equivalence.  Because interpreters working in the simultaneous mode are still interpreting meaning rather than form they also allow for a lag between themselves and the speaker.  That is, the interpreter waits until the speaker has begun to develop their point before beginning to interpret.  By allowing for lag time, the interpreter ensures that they are interpreting meaning, not just individual lexical items, which Seleskovitch suggests would be an exercise in futility.

Послідовний переклад у відношенні до синхронного перекладу

Як зазначалося вище, основна різниця між послідовним та синхронним перекладами включає проміжок часу між передачею повідомлення доповідача та початком перекладу. Незважаючи на те, що це суттєва різниця, та, яка зумовлює труднощі для перекладача, "коріння"  послідовного та синхронного перекладу походить від одного і того ж когнітивних процесів. Ці процеси описуються багатьма теоретиками інтерпретації (Гіш, 1986-1994; Колономос, 1989; Ішем, 1986), тоді як Селескович (1978) встановлює паралель між послідовним та синхронним перекладами.  За словами Селесковича, перекладач, який працює в синхронному режимі перекладу, використовує ті самі стратегії, відкидаючи форму, аналізуючи та розробляючи еквівалентну в мовному відношенні формулювання, як перекладач, що працює послідовно. Зрештою, мета однакова для обох перекладачів; забезпечити точний і еквівалентний цільовий текст. Відмінність полягає в тому, що в синхронному перекладі перекладач продовжує отримувати та обробляти нову інформацію під час перекладу, та моніторингу цілі на еквівалентність. Оскільки перекладачі, які працюють в синхронному режимі, перекладають значення, а не форму, вони допускають розрив між собою та мовцем. Тобто перекладач чекає, поки оратор почне формувати свою думку, перш ніж починати перекладати. Завдяки цьому відставанню перекладач гарантує, що вони інтерпретують значення, а не лише окремі лексичні одиниці, що, на думку Селесковича, було б марною справою.

ПОНЯТТЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ТА АДЕКВАТНОСТІ ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКЛАДУ

У перекладознавстві розрізняють два види письмового перекладу: еквівалентний і адекватний.

Еквівалентний переклад полягає в максимально повній передачі змісту вихідного тексту мовою перекладу без усіляких перекручень і не допускає вилучення змістової інформації або додавання того, про що не згадувалося у вихідному тексті. Повна передача змісту означає, що еквівалентний переклад має точно відображати мету, яку переслідував автор вихідного тексту, чітко відтворювати ситуацію, перебіг подій, послідовність викладу змістової інформації, містити контекстуально відповідні лексичні та граматичні структури мови перекладу.

Адекватний переклад дещо складніший за своїм призначенням. Цей вид перекладу спрямований не лише на повний виклад змістової інформації вихідного тексту, але також переслідує надзавдання – поряд із змістовною еквівалентністю враховувати також прагматичну еквівалентність перекладу, іншими словами, враховувати конкретні інформаційні потреби адресата перекладу спеціального тексту (загальне ознайомлення, детальне вивчення аспектів певної проблеми, тощо), рівень його професійної підготовки (бакалавр, магістр, інженер, науковець)  у сфері, якій присвячений матеріал для перекладу, відповідність термінологічних одиниць вихідного тексту змістовим еквівалентам, що прийнято вживати в мові перекладу. Названі фактори досягнення прагматичної еквівалентності потребують уміння робити відповідні акценти в тексті перекладу, використовувати різні види перекладу (повний, реферативний, анотований), застосовувати необхідні прийоми перекладу, не порушуючи при цьому ключові характеристики еквівалентного перекладу та норми цільової мови.

Як бачимо, кожний адекватний переклад має бути перш за все еквівалентним, але не кожний еквівалентний переклад обов’язково має бути адекватним.

THE CONCEPT OF EQUIVALENCE AND ADEQUACY OF WRITTEN TRANSLATION

In thr theory of translation there are two types of written translation: equivalent and adequate.

Equivalent translation is the fullest possible transmission of the content of the source text in the language of translation without any distortions and does not allow the removal of semantic information or the addition of what was not mentioned in the source text. Full transfer of content means that the equivalent translation must accurately reflect the purpose pursued by the author of the source text, clearly reproduce the situation, the course of events, the sequence of presentation of semantic information, contain contextually relevant lexical and grammatical structures of the translation language.

Adequate translation is a bit more complicated in its purpose. This type of translation is aimed not only to show full presentation of the semantic information of the source text, but also pursues the overriding task along with the substantive equivalence to take into account the pragmatic equivalence of the translation, in other words, to take into account the specific information needs of the addressee of special text translation (general acquaintance, detailed study of aspects of a certain problem, etc.), the level of his professional training (bachelor, master, engineer, scientist) in the field to which the material for translation is devoted, the correspondence of terminological units of the source text to the semantic equivalents used in the language of translation. These factors to achieve pragmatic equivalence require the ability to emphasize the text of the translation, use different types of translation (full, abstract, annotated), apply the necessary translation techniques, without violating the key characteristics of equivalent translation and the norm of the target language.

As you can see, every adequate translation must be equivalent in the first place, but not every equivalent translation must be adequate.