Римські юристи

Бондаренко Ян (1 група)

Римські юристи розрізняли три основних види права: цивільне право - позитивне місцеве право, яке охоплювало звичаєве і преторське право та рішення народних зборів; право народів і природне право.

Право народів і природне право збігаючись по формі, різнилися ставленням до рабства. Природне право (божественне) визнавало всіх людей від природи рівними, право народів, як право міжнародного спілкування, визнавало рабство. Отже, в римському праворозумінні природне право перш за все розумілось як право справедливості. Його приписи забороняли посягання на приватну власність, попереджали про незворотність відплати кожному за вчинене зло.

Найбільший внесок в розвиток юриспруденції в класичний період внесли Гай (II ст.), Папініана (II-III ст.), Павло (II-III ст.), Ульпиан (II-III ст.), Модестин (II-III ст. ). У цей період римська юриспруденція розвивалася, також реагуючи на потреби реального життя.

Пізніше, у V ст. спеціальним законом про цитування юристів положенням цих п´яти юристів була надана законна сила. їх твори стали важливою частиною кодифікації імператора Юстиніана (Corpus juris civilis) — Зводу римського цивільного права.

Людське право розумілося римськими юристами як право природне і звичаєве право, закон, що включав едикти магістратів, рішення сенату, право юристів, установлення прин-цепсів, конституції імператорів і т.д. У складі діючого права в Римській імперії юристи виділяли три частини: природне право, право народів і право громадян.

Природне право (jus naturale) вони поширювали на всіх живих істот — всі народжуються вільними. У людському суспільстві, за Ульпіаном, до його установлень відносились передусім шлюб, сім´я, виховання. Вимогам природного права підлягають всі інші частини права.

Право народів (jus gentium) — загальне всім людям, право, яке природний розум встановив між усіма людьми. Право народів юристи тлумачили як правила міждержавних відносин, норми майнових і інших договірних відносин римських громадян з неримлянами. Це забезпечувало взаємодію і взаємовплив норм цивільного права і права народів, що захищало приватні і державні інтереси римлян. За нормами права народів заборонялися всі угоди з ворогами. Захоплений римлянами ворог втрачав свою правоздатність і ставав рабом. Суворо дотримувався імунітет послів і посольств, у т. ч. послів ворога.

Право громадян або цивільне право (jus civile) регулювало відносини між вільними римлянами на основі звичаєвого права, законодавства народних зборів, преторського права. «Цивільне право, — відзначав Ульпіан, — не відокремлюється цілком від природного права чи права народів.Таким чином, наше право є або писаним, або неписаним, як у греків; із законів одні написані, інші ненаписані».

Власне сутність права теоретично точніше сформулював юрист Павел.

Ю́лій Павел Пруденти́сім (III ст. н. е.) — давньоримський правник та політичний діяч за династії Северів. Юлій Павло займався здебільшого аналізом права, збиранням усіх наявних або колишніх законів у Римській імперії, або навіть пізній республіці. Його твори мають енциклопедичний характер. Всього у доробку Павла близько 86 досліджень та 300 книг з права.

Павло не тільки збирав, а й давав свої коментарі до всіх найбільш значущих та важливих законів, праць інших давньоримських правників, не зважаючи на їхній авторитет. Саме завдяки цьому вони стали відомими. Імператор Валентиніан III у 426 році своїм наказам визнав Павла одним з 5 (серед інших) правників, використання праць яких є обов'язковим при розгляді судових справ. Значна частина творів Юлія Павла увійшла до Дигестів Юстиніана (витяги з його праць становлять майже шосту частину Дигест).

«Слово «право», — пояснював він, — вживається в декількох значеннях: по-перше, «право» означає те, що завжди є справедливим і добрим, яким є природне право. В іншому значенні «право» — це те, що корисно всім чи багатьом у якій-небудь державі, яким є цивільне право». Приписи права — «жити чесно, не чинити шкоди іншим, кожному надавати те, що йому належить». Таким чином, право в праворозумінні римських юристів набуло значення справедливості, правди (justitia) і рівності, еквівалентності (aequi) як загальних принципів природного права.