Потенціал політичного часу України в Європі

Секція «Світова політика та міжнародні відносини»

Потенціал політичного часу України в Європі

Дуденко Ірина Віталіївна

Студентка 1 курсу магістратури

Національний університет «Одеська юридична академія, Факультет психології, політології та соціології, Одеса, Україна

E-mail: dudeko.irinaa@gmail.com

В 1995 році після публікації «Епохи крайнощів», Е. Хобсбаум відповідаючи на питання в одному з інтерв’ю, наголошував, що: [Історична сила, ґрунтується не стільки на ідеях, скільки на певній матеріальній ситуації... ми можемо знову опинитися в іншій структурі суспільства на кшталт тієї, яка була в докапіталістичну епоху]. Насамперед йшлося про контроль над фінансовими ресурсами з боку влади. Звичайно Е. Хобсбаум навряд чи тоді уявляв, що мине біля десяти років і велика частина виробництва буде переведена до Східної Азії, а для Європи постане питання мігрантів через воєнні конфлікти в Сирії, Лівії, Ємені, Колумбії, Афганістані, Сомалі.

У випадку України кількість внутрішньо переміщених осіб в результаті анексії Криму та частини окупованих територій досягла позначки понад 1,5 млн. Такі данні наводять структурні підрозділи соціального захисту населення обласних та міських державних адміністрацій. Значна частина українців висловлює недовіру до політиків, кожен відчуває на собі низький рівень соціального забезпечення. В суспільстві актуальне мислення: незначущість досягнень національної традиції та радикально позитивна оцінка традиції закордонної. Зростає впевненість більшості мас у належності до європейської системи координат. При цьому аргументом виступає значно вищий рівень життя за кордоном, більш розвинуте громадянське середовище. Маємо ситуацію в якій попри безумовний демократичний шлях розвитку перспективне майбутнє української нації та її панівної верхівки є «міфічним», а «західний» порядок денний більш привабливим.

Тож на темі політичного занепаду чи розвитку стоїть Україна сьогодні? Прагнення більшості громадян до Європи є унікальним явищем за своєю природою, бо має прояв не тільки в бажанні, а й у політичному виборі, прикладом є останні вибори Президента України, де остаточно утвердилось прагнення до демократії та не сприйняття нав’язаного курсу неоліберальної політики.  

В той самий час розвиток є невіддільною частиною будь-якого політичного процесу. Прикладом є події у Франції під назвою «Нічне стояння». Проект уряду з приводу трудового кодексу перетворився на захоплення площі в Парижі. Сучасний Світ характеризується швидкою та реальною трансформацією, змінами акцентів економічного та політичного ладу. Минуле та його роз’яснення являє собою частину сучасної європейської політичної індустрії. Українська держава чітко визначила свій шлях та прагнення бути частиною Європейського Союзу, а отже має визначити: «Чи маємо ми загальну історію з Європою і що це за історія?».

Тенденція обрання несистемних політиків до ешелонів влади стала можливою не лише для України, прикладом є Франція, Греція, США. Таким чином маси шляхом волевиявлення долають прірву між сприйняттям влади і її справжньою сутністю. Еволюція політичного прошарку є природним явищем. Як вважав М. Наїм: «Влада переходить від м'язів до інтелекту, з півночі на південь, з заходу на схід, від гігантських старих корпорацій до найспритніших компаній, від закостенілих диктаторів до звичайних людей на площах та у віртуальному просторі» [1].

Водночас, якщо виходити з думки, що ідентичність формується одночасно через поєднання історії з життя своєї нації та належності до традицій інших, звідки тоді у великої частини українського суспільства відчуття себе чужим серед своїх? Почуття чужорідності в межах своєї країни, відчуття зупиненого часу й критика політичної культури є показником необхідності змін для влади. Наприкінці 1980-х Європа також проходила подібний етап, багато проектів було створено в стилі відходу від «американської мрії» та недопущення «радянської утопії».