Економіка Японії в період сьогунату

Економіка Японії в період сьогунату

Історичний досвід показує, що на противагу сучасному економічному становищу, економіка в традиційному суспільстві не рідко супроводжувалася кризами, які зумовлювалися природними катаклізмами чи, та політичними протистояннями. Вітчизняна економіка нині також переживає час криз, відповідно було б корисно звернутися до історичного досвіду інших народів. Окрім того в українській історичній літературі відсутній науковий доробок присвячений економіці останнього японського сьогунату. Ці два фактори й зумовлюють актуальність цієї статті.

Мета роботи полягає у вивченні та дослідженні особливостей розвитку японської економіки періоду сьогунату Токугава. У відповідності до мети роботи було визначено такі основні завдання: 1) охарактеризувати економічну й соціальну ситуації Японії після завершення епохи середньовіччя; 2) оцінити спроби проведення реформи Токугава Йосімуне і Мацудайра Саданобу у XVIII – першій чверті XIX.

Ступінь наукового вивчення даного питання українською історичною наукою вкрай низький, і перебуває на рівні студентських статей чи підручників. Поміж підручників економічне становище сьогунату Токугава висвітлене в підручниках авторства В.А. Рубля «Нова історія Азії та Африки …»[4] та «Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність» [5]. Зарубіжна історіографія даного питання також досить не значна й та переважно російська. Економіка періоду сьогунату Токугави розглядається в контексті або загальної історії Японії, або в контексті економічної історії. Серед зарубіжних праць можна виділити монографію Н.Ф. Лещенко Япония в епоху Токугава [3]. Автор викладає дані з економіки у поєднанні з демографією, що дозволяє об’єктивніше висвітлити політику сьогунату. Дацышен В. Г. у праці «Новая история Японии»[1] в контексті висвітлення нової історії Японії приділяє достатню увагу вивченню економічної історії Японії періоду сьогунату.

Початок переходу Японії з епохи середньовіччя до нового часу, заклав період «Воюючих провінцій» (Сенгоку дзідай), хронологічні рамки якого традиційно окреслюються 1467-1573 рр.

Перехід до нового часу був визначений соціально-економічними інноваціями в сільському господарстві. Фактори які впливали на внутрішній розвиток посилювалися під зовнішнім впливом. Особливе значення мало встановлення прямих контактів з Європою, звідки були запозиченні нові ідеї та технології. В цей період стався остаточний розпад системи приватного землеволодіння. З середовища великих приватних землевласників вийшли великі та середні феодали (дайме). Дайме часто воювали між собою за нові наділи (доба феодальної роздробленості). Цей процес закінчився об’єднанням країни і встановленням сьогунату Токугава. В 1603 р. феодал Іеясу Токугава був проголошеним сьогуном. Хронологічні рамки династії сьогунів Токугава окреслюються 1603 – 1867 рр.

Все населення Японії ділилося на чотири основних стани – самураїв, селян, ремісників, і купців. Правлячим класом були самураї, з яких формувався державний і військовий апарат.

Основою економіки Японії періоду сьогунату залишалося землеробство, на розвиток якого влада звертала особливу увагу. Після голоду 1640-х рр. коли селяни почали залишати свої землі, бакуфу (уряд сьогунату) вжив ряд заходів для розвитку землеробства, поширенню нових культур, будівництва іригаційних систем і освоєння ціллиних земель. Невдовзі почався підйом сільського господарства, особливе місце в економіці посіли технічні культури – бавовна, шовк, індиго, олійні культури. В цей період активно розвивались товарно-грошові відносини. Велике значення для економічного розвитку Японії мала мережа доріг, основу яких складали побудовані за наказом сьогуна п’ять головних магістралей – гокайдо.

На початку XVII ст. розвиток економіки залежав від експорту