Окремі аспекти лідерства в публічному управлінні

Окремі аспекти лідерства в публічному управлінні

У сучасній системі публічного управління посилюється роль лідерів. Від ефективності управлінських дій публічних лідерів залежить функціонування різних соціальних структур і суспільства в цілому.

Друга половина XX століття характеризується прискореними темпами розвитку соціально-економічних відносин. Науковці використовували лише класичні доробки, внаслідок чого настала недостатня теоретична та методологічна розробленість проблеми лідерства. Методологія лідерства, спирається на праці таких вчених, як Р. Каттель і Г. Стайс, які пояснювали лідерство з позиції виділення видатних якостей особистості. Серед сучасних публікацій можна виділити, зокрема, праці А. Рачинського, Н. Гончарук, І. Сурай, М. Пірен, Л. Пашко.

Зміна парадигми від бюрократичного до «нового державного управління» досягли кульмінації на початку ХХІ століття в інтеграційному та синкретичному баченні. Розвиток лідерів вимагає уваги до тенденцій у сфері робочої сили, а також гнучкості та креативності. Урядові програми розвитку лідерства мають вирішувати особливі лідерські проблеми керівників державних установ, включаючи креативне мислення, співпрацю, створення міжорганізаційної команди та досягнення результатів.

Лідерство в публічному управлінні — це управлінська взаємодія, заснована на найбільш ефективному поєднанні різних джерел влади для ситуації, покликаної мотивувати людей на досягнення спільних завдань. Метою формування та розвитку лідерства в публічному управлінні є досягнення нової якості організаційної взаємодії, що сприяє оптимізації діяльності державних органів як суб’єктів управління та їх взаємодії з громадянами як об’єктами управління.

Основою лідерства в публічному управлінні можна вважати специфічний тип відносин управління. Багато вчених доводить, що лідерство ототожнюють із зв’язаними з людиною відносинами між лідером і його послідовниками.

Науковці виділяють три основні теоретичні підходи до розуміння лідерства:

• Синтетичний підхід розглядає лідерство як процес організації міжособистих відносин у групі, а лідера – як суб’єкта управління усім процесом. Лідерство, за цією теорією, вважається суспільною груповою діяльністю.
• Харизматичний підхід стверджує, що лідером може стати людина, яка має певний набір особистих якостей і здатна організувати інших до високопродуктивної праці. Ставлення до харизматичного лідера засновано на вірі в нього, шануванні, а діяльність людини-виконавця формується під впливом харизми лідера. Такими здібностями володіють деякі харизматичні лідери, які втілення цінностей групи ставлять вище власних інтересів і здатні трансформувати власні цінності в загально-групові інтереси.

Вченими проводилися окремі спроби визначити розумові, фізичні та індивідуальні риси різних лідерів. Проте їм не вдалося сформувати певного набору якостей. Разом із тим, було встановлено, що деякі є обов'язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

• Ситуаційній підхід доводить, що лідерами стають люди не тільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. Даний підхід доводить, що в керівництві вирішальну роль можуть грати ситуаційні фактори, які містять потреби та особисті якості підлеглих, характер завдання, наявність інформації.

Розвиток лідерства в публічно-управлінській діяльності відбувається в умовах реформування державного управління та публічних послуг, що відображено в нормативно-правових документах, в таких як:

• Закон України «Про державну службу», який визначає правові та організаційні засади державної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, що діє в інтересах держави та суспільства;
• Стратегія сталого розвитку «Україна — 2020», визначає мету та напрями руху, а також дорожню карту й першочергові пріоритети, індикатори належних оборонних, соціально-економічних, організаційних, політико-правових умов становлення й розвитку України;
• Стратегія реформування державного управління України на 2016–2020 роки, спрямована на вдосконалення системи державного управління, особливо шляхом забезпечення державної служби професійними керівниками, які здійснюватимуть національні реформи та забезпечуватимуть необхідні зміни.

В Україні нормативно-правова база в цілому зумовлює розвиток лідерства в публічно-управлінській діяльності. Але потреба в реформуванні та вдосконаленні публічного управління висуває нові вимоги щодо врахування аспектів розвитку лідерства в нормативних актах. Існує потреба у відображенні питань щодо процедур виявлення лідерських якостей у публічних управлінців та визначення критеріїв їх оцінювання тощо.