Класифікація стилів лідерства

Зміст

Вступ

Лідерство – це здатність впливати на індивідуумів і групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення цілей. Є безліч засобів, за допомогою яких можна впливати на інших і вести людей за собою. Ефективне лідерство і ефективне управління не одне і те ж. Отже, постає питання: як має поводитися керівник, який є лідером? Які засоби впливу і стилі поведінки показали себе найбільш ефективними для спрямування зусиль людей на досягнення цілей організації? Це складні питання, і відповіді на них лежать зовсім не на поверхні.

Теорія лідерства намагається виявити і передбачити, які характеристики лідерства виявляються найбільш ефективними і чому.

Вивчення стилю керівництва в останнє десятиліття стало важливим напрямком у процесі оптимізації діяльності людини, а так само в інтегральному вивчення особистості. Стиль керівництва в значній мірі визначає результати діяльності організації. Існує багато прикладів того, як керівник, очоливши колектив і правильно вибирає стиль керівництва, перетворює ситуацію, пробуджує творчі сили і енергію співробітників. І, навпаки, при іншому стилі можна зруйнувати ефективно працюючий до того колектив. Знання стилю керівництва дозволяє вирішити проблему професійної придатності адміністративного резерву. Керівнику важко виробити такий стиль діяльності, який здатний задовольнити всіх членів підлеглого йому колективу. Усвідомлення людиною причин і закономірностей своєї поведінки може радикально змінити його ставлення до виробничих ситуацій.

1. Сутність лідерства

Проблемі сутності та компонентів лідерства в дослідженнях приділяється значна увага. Так, М. О. Казаков підкреслює те, що на сьогодні склалися такі напрями в дослідженні лідерства:

– розкриття сутності лідерства у зв’язку з природою і характером соціальної організації суспільства;

– вивчення специфіки лідерства в контексті взаємодії влади й суспільства, організації й керівництва, установлення характеристики загальних властивостей суб’єкта

– аналіз соціально-психологічних аспектів розвитку лідерства;

– вивчення соціокультурних якостей лідерів.

Багато уваги приділяється психології і поведінці лідера. На цьому загострюють свою увагу Г. Є. Бєлицька і О. П. Миколаєва. Близько до цього напряму стоїть інша російська дослідниця, яка виділяє три напрями вивчення особистості:

– дослідження особливостей особистості;

– спроби створення моделей особистості;

– створення типологій особистості.

Американські політологи У. Бенніс і Б. Канус, займаючись проблемами лідерства, вказують на те, що, незважаючи на величезну кількість накопичених емпіричних даних, досі не існує чіткого розуміння того, що відрізняє лідерів від не лідерів, і, можливо, ще важливіше, що саме відрізняє ефективних лідерів від неефективних. Інший сучасний американський дослідник Д. Кіндер, займаючись проблемами уявлень мас про лідера, вказує на потребу у його компетенції і його здатності до соціальної взаємодії.

Варіанти визначення сутності феномену лідерства суттєво відрізняються один від одного за різними параметрами. Трапляються дуже короткі, наприклад: «Лідерство – поведінкове поняття» [2, с. 57], так і досить деталізовані: «Ми визначаємо лідерство як процес активного міжособистісного впливу, що передбачає домінування лідера і підпорядкування йому партнера, вплив і наслідування в системі міжособистісних зв’язків в групі; як важливий компонент загальної структури процесів, які відбуваються в малій групі, безпосередньо пов’язаний з інтеграцією групової діяльності і її ефективністю; як соціальне явище; як особистісну приналежність» [7, с. 17].