Поняття об’єкта злочину в кримінальному праві України

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

1.1. Поняття об’єкта злочину в кримінальному праві України

Сукупність усіх юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), які є встановлені у кримінальному законі та визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне, називають «складом злочину». Одним із головних елементів складу злочину є об’єкт злочину.

На даний час не створена єдина універсальна концепція об’єкта злочину, тобто така, щоб точно визначала об’єкт будь-якого злочину. Причиною цього є складність і багатогранність того, на що спрямовані злочини та що підлягає кримінально-правовій охороні. Тому досить доречною можна вважати думку такого науковця як С. Б. Гавриша. Зокрема, він зазначав, що жодну з концепцій об’єкта злочину не можна вважати єдино правильною, хоч і кожна з них має право існувати, адже має і позитивні, об’єктивно безперечні моменти, і спірні, або такі, що неможливо прийняти моменти, перш за все з методологічної точки зору [1, с.8].

Погоджується з цією думкою і В. О. Навроцький, який вважає, що усі концепції мають право на існування, проте вони не є однозначно неприйнятними та помилковими [2, с.160].

Зважаючи на те, що одним із найскладніших питань як у теорії, так і практиці кримінального права є питання визначення поняття «об’єкт злочину», та породження дискусії навколо нього, то варто розглянути декілька найпоширеніших концепцій.

В науці кримінального права України найбільш поширеною є думка, що об’єктом злочину мають визнаватись суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Ця позиція висвітлюється практично у всіх підручниках та навчальних посібниках із кримінального права та коментарях до Кримінального кодексу України. Проаналізувавши цю концепцію можна вважати, що об’єкт злочину — це суспільні відносини, взяті під охорону нормами, які закріплені у джерела кримінального права та на які посягнув порушник.

Такий вчений як В.Я. Тацій відстоював позицію «об’єкт злочину — суспільні відносини». Зважаючи на це, він зазначає, що суспільні відносини, які виступають об’єктом злочину, повинні мати об’єктивний характер, тобто існувати незалежно від свідомості, а й від кримінального закону, є першорядними щодо нього. На основі аналізу досліджень цей науковець визначає структуру суспільних відносин, яка складається з трьох елементів:

1) Носії (суб’єкти) відносин;

2) Предмет, з приводу якого існують відносини, або можна сказати, фактори, які визнають факт виникнення та існування такого взаємозв’язку;

3) Суспільно значуща діяльність (соціальний зв’язок) як зміст відносин [3, c.56].

Варто зазначити, що ця концепція у різні роки критикувалась вітчизняними вченими, що висловлювали власні пропозиції щодо поняття об’єкту злочину та що саме варто відносити до поняття об’єкт злочину.

Проте Тацій відповідає на критику своєї концепції та у відповіді вказує: «Проаналізувавши усі критичні зауваження щодо теорії об’єкта злочину як суспільних відносин, можемо не погодитись із тим, що ця концепція є пережитком минулого або штучно створеним постулатом радянських часів, як це нерідко відзначають противники теорії суспільних відносин».

Він вважає, що категорія «суспільні відносини», якою охоплюються відносини між людьми, що існують у суспільстві й регулюються різноманітними соціальними нормами, є філософською (або соціологічною) і не має безпосереднього відношення до певного історичного періоду [4, c.134].

Можна розглянути також й інші підходи до визначення об’єкта злочину, які зустрічаються у працях науковців кримінального права.

Так, до прикладу, можна навести думку С.Б. Гавриша, який вважає, що кримінальний закон повинен охороняти такі матеріальні явища як цінності: життя,