Щодо поняття державного суверентiтету в мiжнародному публiчному правi

ЩОДО ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

В МІЖНАРОДНОМУ ПУБЛІЧНОМУ ПРАВІ

У статті досліджено тлумачення поняття державного суверенітету в  контексті міжнародно-правового розуміння, зміст його складових. Поняття державного суверенітету розкривається через його ознаки, серед яких: політико-правова самостійність держави, її відповідальність і цінність як первинного суб’єкта міжнародного права; винятковість верховенства державної влади і відсутність підпорядкування владі іншої держави; правова рівність незалежних держав. Під впливом розвитку міжнародного права, що є відображенням зростання активності держав на міжнародній арені, концепція суверенітету демонструє додатковий розвиток саме у сфері прояву його зовнішньої складової. Це питання є актуальним вже тривалий час у зв’язку з подіями на Сході України. Зроблений висновок про те, що в рамках норм міжнародного публічного права доцільно розробити та впровадити більш ефективні механізми захисту державного суверенітету, враховуючи сучасні форми вияву такого міжнародного правопорушення, як агресія. Метою статті є дослідження тлумачення поняття державного суверенітету в міжнародному публічному праві, його складових та особливостей правового забезпечення.

Ключові слова: державний суверенітет, міждержавні відносини, незалежність держав, принципи міжнародного права, суверенна рівність, територіальна цілісність, Організація Об’єднаних Націй, агресія.

Визначення поняття «державний суверенітет» в міжнародно-правовому розумінні певним чином відрізняється від його тлумачення в загальній теорії держави і права, хоча й має спільні підходи.

Дослідженню особливостей поняття державного суверенітету в міжнародному публічному праві займалися такі вітчизняні вчені, як Барандій М. В., Буроменський М. В., Галушко Д. В., Гринюк Н. В., Денисов В. Н., Кожем’якін М. В., Корецький В. М., Кубальський В. Н., Лукашук І. І., Трагнюк О. Я., Шаповал В. М.,  та інші.

У міжнародному праві відсутнє нормативно закріплене поняття державного суверенітету. Декларація про державний суверенітет України від   16 липня 1990 року визначила державний суверенітет України як: «Верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах» [1]. Вітчизняна юридична енциклопедія закріплює: «Якщо в національному праві термін «суверенітет» пов’язується насамперед з процесом і результатами владарювання, здійснюваного державними органами і посадовими особами, то у міжнародному праві він уживається у зв’язку з правосуб’єктністю держави [2, c. 684–685].

Досліджуючи міжнародно-правові властивості державного суверенітету, вважаю за доцільне навести твердження О. О. Мойсеєва про те, що «сучасний міжнародно-правова сутність суверенітету відображає існування на міжнародній арені незалежних і юридично рівних первинних суб’єктів міжнародного права» [3, c. 13]. На думку Р. Б. Хорольського, «суверенітет держав є однією із засадничих умов існування сучасного міжнародного права як різновиду світового порядку, оскільки міжнародне право розвивалося одночасно з концепцією політичної суверенності. Принцип суверенітету в міжнародно-правовому розумінні з часу свого концептуального оформлення і по даний момент є необхідною юридичною і політичною основою для ефективного міждержавного спілкування» [4, c. 18].  

Велика українська юридична енциклопедія розкриває поняття суверенітету держави, як «зумовлену волею народу політико-правову властивість держави, що виявляється у верховенстві державної влади всередині держави та її незалежність в зовнішніх відносинах». [5, c. 121].

Дослідження питання державного суверенітету в міжнародному праві визначає ознаки останнього наступним чином: це невідчужувана юридична якість незалежної держави, яка символізує його політико-правову самостійність, вищу відповідальність і цінність як первинного суб’єкта міжнародного права; необхідний для виняткового верховенства державної влади і передбачає відсутність підпорядкування владі іншої держави; виникає або зникає через добровільну зміну статусу незалежної держави як цілісного соціального організму; обумовлений правовою рівністю незалежних держав і знаходиться в основі сучасного міжнародного права [6, c. 8].