Деякі питання колізійного регулювання деліктних зобов’язань, ускладнених іноземним елементом

Деякі питання колізійного регулювання деліктних зобов’язань, ускладнених іноземним елементом

В міжнародному приватному праві під позадоговірними зобов’язаннями частіше за все розуміються зобов’язання щодо відшкодування шкоди (деліктні зобов’язання). Стрімкий розвиток науки, техніки а також посилення економічних та соціокультурних зв’язків між державами надав особливого значення даному виду позадоговірних зобов’язань, що спричинило гостру необхідність у взаємодії суб’єктів міжнародного приватного права між собою, що в свою чергу призвело до обтяження правовідносин іноземним елементом. Тобто, інститут деліктної відповідальності націлений саме на врегулювання відносин між особами, які не пов’язані договірними відносинами та окреслює відшкодування шкоди, яка була завдана потерпілому.

Слід сказати, що уніфікувати законодавство різних держав в сфері позадоговірних зобов’язань, ускладнених іноземним елементом досить складно, зважаючи на істотні відмінності в правовому регулюванні цієї сфери в різних правопорядках, тому найчастіше застосовуються колізійні норми. Саме завдяки колізійним нормам було сформовано статут деліктного зобов’язання – звід матеріальних норм, які регулюють це зобов’язання на підставі відсилання колізійної норми.

Коло питань підпорядкованих статуту деліктного зобов’язання, а також межі підпорядкування їх статуту визначаються правовими системами різних країн досить неоднаково.

То ж, для визначення статуту деліктного зобов’язання можуть бути застосовані наступні прив’язки:

• закон місця заподіяння шкоди;
• закон країни суду;
• закон прапора;
• закон місця реєстрації транспортного засобу;
• особистий закон;
• закон обраний сторонами (стороною) деліктного зобов’язання.

Найбільш поширеною прив’язкою в цій сфері на даний момент є застосування закону місця заподіяння шкоди. Однак, останні тенденції в розвитку МПрП говорять про поступове зниження популярності даної прив’язки, і перш за все цьому сприяє судова практика. Наприклад, в  міркуваннях суддів Апеляційного суду штату НЬю-Йорк у справі 1963р. Babcock v. Jackson можна побачити аргументи щодо недоцільності неухильного застосування закону місця заподіяння шкоди. Подружжя Бебкок та Джексонів вирушили у поїздку на вихідні до Канади. Через кілька годин, коли Джексон їхав у провінції Онтаріо, він втратив контроль над автомобілем, в результаті чого міс Бебкок отримала серйозні травми. Повернувшись до Нью-Йорка, Бебкок подала цей позов проти Вільяма Джексона, стверджуючи про недбалість з його боку в управлінні своїм автомобілем. На момент аварії в Онтаріо діяв закон, який передбачав, що власник автомобіля не несе відповідальності за шкоду, яка була заподіяна здоров’ю пасажирів, за виключенням поїздок за плату.

Однак, судом було вирішено, що застосувати закон місця події буде недоцільно, зважаючи на те, що як заподіювач так і потерпілий є мешканцями штату Нью-Йорк, автомобіль був зареєстрований і застрахований саме в цьому штаті. Тобто було виявлено  більш тісний зв’язок даної справи з правом штату Нью-Йорк, ніж з правом провінції Онтаріо. То ж, цей прецедент започаткував новий етап в судовій практиці США щодо вирішення подібних категорій справ.

Щодо вітчизняного права, в Україні закон місця події визнаний загальним правилом, однак зважаючи на нові правові тенденції, передбачені певні вийнятки. Наприклад, ч.2 ст.49 ЗУ «Про міжнародне приватне право» вказує на те, що права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди закордоном, якщо сторони мають місце проживання або перебування в одній державі, визначається саме правом цієї держави. Тобто, має місце особистий закон осіб. Аналогічну конструкцію в своїх законодавствах мають такі країни як Греція, Бельгія та Німеччина.