Теорiя участi особи в адмiнiстративних правовiдносинах

Сухобок Наталія

студент 3 курсу

факультету аграрного менеджменту

науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент Гулак Олена Василівна, доцент кафедри адміністративного та фінансового права НУБіП України Міністерства освіти і науки України

ТЕОРІЯ УЧАСТІ ОСОБИ В АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Адміністративна дієздатність громадянина – це визнана за ним здатність своїми особистими діями: а) набувати права й обов’язки адміністративно- правового характеру; б) здійснювати їх. Момент виникнення адміністративної дієздатності громадянина у правових актах визначений нечітко. У повному обсязі вона виникає, як правило, по досягненні громадянином 18-літнього віку [1, с. 33].

Варто погодитись також із Бояринцевою М.А. у тому, що не всі громадяни України володіють однаковою адміністративною дієздатністю. Це багато в чому визначається особливостями адміністративно-правових відносин, в яких набуття і здійснення відповідних прав і обов’язків своїми особистими діями припускає наявність визначеного рівня розумового і психічного розвитку, життєвого досвіду, здатності мати належне почуття відповідальності за наслідки своїх дій тощо [1, c. 34].

Отже, загальна повна адміністративна дієздатність виникає із настанням 18 років, оскільки саме із настанням повноліття громадянин має право самостійно розпоряджатися та реалізовувати свої права та обов’язки.

До набуття 18 років особа вважається дитиною (малолітньою – до 14 років та

неповнолітньою – від 16 до 18 років [2; 3]). У першу чергу необхідно зазначити, що частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. З цього можна зазначити те, що всі повнолітні громадяни України мають рівний обсяг адміністративної дієздатності, що забезпечується конституційним приписом (стаття 24 Конституції України).

Особи, які не досягли 18-ти років, а саме малолітні особи, на думку дисертанта, мають рівну транснаціональну дієздатність (у передбачених законом випадках). Такий висновок є логічно допустимим у зв’язку із прийняттям Постанови Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію 86 Конвенції про права дитини» [4], якою ратифіковано універсальний документ, що є позитивним джерелом прав дитини.

Г.І. Петров зазначає, що часткова дієздатність виникає у громадян при досягненні шкільного віку (6–7 років за чинним законодавством). Право і обов’язок здобуття освіти – це перше, як указує Г.І. Петров, що реалізується власними діями дитини. Школярі реалізують право і виконують обов’язок учитися, спираючись на свої власні здатності, хоча й дії з влаштуванням у школу здійснюють їх батьки або представники освіти [5, c. 45]. Проте, на думку дисертанта, конституційний обов’язок щодо навчання є елементом правоздатності, а не дієздатності. За таких обставин особа не використовує вольову ознаку з метою набуття нового права в адміністративно-правовому контексті. Більше того, її психологічні характеристики волі в такому віці не дозволяють потенційно зробити раціональний вибір, що сприятиме позитивним результатам і не зашкодить іншим учасникам правовідносин. За невиконання такого обов’язку до дитини (принаймні до 14 років) не може бути застосовано санкцій з боку державних органів.