Колоректальний рак

РАК ПРЯМОЇ КИШКИ (КОЛОРЕКТАЛЬНИЙ РАК)

Епідеміологія

2. РАК ПРЯМОЇ КИШКИ (КОЛОРЕКТАЛЬНИЙ РАК) — одна з найпоширеніших злоякісних пухлин, що посідає 3 місце за частотою після раку легень, простати або раку молочної залози в залежності від статі хворого. Щороку, за даними Груздєвої Є.С., у світі виявляється понад 600 тисяч нових випадків. В Україні захворюваність КРР становить ≈37 нових випадків на 100 тис. населення на рік, в інших європейських країнах: найвища розповсюдженість в Чехії (60.3 — чоловіки, 32 — жінки), Угорщині (60 та 35), Словаччині (51 і 27), Німеччині (45 і 32). Найнижча захворюваність на КРР спостерігається в Греції (17.4 і 14), Румунії (21.1 і 14.3), Литві (25 і 17), Фінляндії (25.2 i 21.2) і Латвії (26 i 19.1). Не всі випадки колоректального раку виявляються навіть на пізній стадії, показник становить трохи більше 70 %.

Етіологія

3. Колоректальний рак – поліетіологічне захворювання, тобто може мати багато причин виникнення. До них відносяться: генетичні фактори, фактори довкілля (включаючи харчування, канцерогени), запальний процес у кишечнику, куріння, вживання алкоголю. Хоча генетика колоректального раку залишається остаточно не розкритою, останні дослідження показують її велике значення у розвитку хвороби. Так, спадкова мутація в гені APC (англ.) є причиною сімейного аденоматозного поліпозу, при якому пацієнт має майже 100% ймовірність розвитку колоректального раку до віку 40 років.

4. У виникненні колоректального раку простежується два шляхи: зі звичайних аденом, що починається з мутації гена APC (модель Fearon-Vogelstein) і «зубчастим шляхом», який відрізняється унікальним генетичним профілем і морфологічними характеристиками вже на початкових етапах розвитку утворень. Такі утвори займають від 7-9%. Ризик розвитку раку становить 7,5-15 %. Попередниками епітеліальних утворень є осередки аберантних крипт. Близько 20 % колоректального раку продемонстрували поширені дефекти в метилюванні ДНК (так званий CIMP-позитивний профіль), мутації в онкогенах BRAF (KRAS), нестабільність  мікросателітну, і багато з них можуть виникнути в рамках зубчастих утворень та визначають їхню морфологічну будову.

5. Зубчастий поліпозний синдром також має специфічні генетичні зміни, пов'язані з біалельною мутацією гена MUTYH. Ризик розвитку колоректального раку при цьому синдромі дуже високий і може становити більше 50%, можлива наявність синхронних або метахронних ракових пухлин. Вони, як правило, супроводжуються MSI-H та представлені зубчастою морфологією. Розуміння епігенетичного шляху та молекулярних особливостей зубчастих уражень дає уявлення про їх клінічну значущість та забезпечує докази, необхідні для лікування та спостереження пацієнтів із цим захворюванням.