Біологічний прогрес. Історія виникнення поняття про головні напрямки еволюції. Біологічний прогрес

Доповідь на тему:

Біологічний прогрес. Історія виникнення поняття про головні напрямки еволюції. Біологічний прогрес. Необмеженний прогрес.

Підготовив студент групи БТ-91 Зачепило Микита

Зміст

1. Вступ……………………………………………………………………….3

2. Історія виникнення поняття про головні напрямки еволюції………......3-11

3.1 Біологічний прогрес……………………………………………………...12-13

3.2 Необмежений прогрес………………………………………………....…13-14

3.3 Обмежений прогрес………………………………………………………14-15

4. Висновки……………………………………………………………………15

5. Список використаної літератури………………………………………….16

1. Вступ.

Втручання людини у біосферу Землі, яке постійно розширюється, та подальший розвиток людства потребують все більш глибоких знань еволюційних процесів, основних положень еволюційної теорії не тільки біологами, а також іншими фахівцями, які зв’язані з таким втручанням. Еволюційна теорія відіграє фундаментальну роль в осмисленні фактичного матеріалу, накопиченого спеціальними біологічними дисциплінами. Підходи еволюційної біології зробили фундаментальний внесок у багато галузей біології, медицини та сільського господарства [1]. Еволюційна теорія є методологічною основою всієї сучасної біології, при цьому вона потребує самостійної розробки з урахуванням всіх новітніх досягнень біологічних дисциплін. Знання законів еволюції дає можливість зрозуміти дані будь-якої спеціальної біологічної дисципліни. Крім того, тільки знання законів еволюції дозволяє планувати та прогнозувати результати втручання людини у процеси, які відбуваються в біосфері. [2,3]

1. Історія виникнення поняття про головні напрямки еволюції

Життя - одне з найскладніших явищ природи. У XVII-XVIII ст. широке поширення одержав віталізм(від лат. vitalis- життєвий),основоположником якого вважають давньогрецького філософа Аристотеля. За Арістотелем «життя є живлення, ріст і постаріння, причиною яких є ентелехія - принцип, що має ціль у самому собі». [4]Прихильники віталізму припускали, що організмам властива особлива "життєва сила", яка керує всіма життєвими процесами. Як тільки вона покидає тіло, організм починає руйнуватися. Віталізм завжди представляв антинаукову течію в біології, основним положенням якої було визнання особливої життєвої сили або «душі»,  властивої всім тілам живої природи. Життєва сила, як особлива нематеріальна субстанція, вважалася незалежною від матерії. Тому послідовні прихильники віталїстичної концепції вважали її проявом божественного начала. Віталісти вважали,  що живі організми складаються з органічних речовин, які неможливо отримати штучним шляхом,  що для живих організмів непридатний закон збереження енергії.Однак ці твердження були спростовані німецьким хіміком Ф. Велером, який в 1828 р. вперше синтезував в лабораторних умовах органічну речовину(сечовину). В даний час штучним шляхом отримано понад 100000 органічних речовин. У XVIII в. був поширений механістичний погляд на природу, відповідно до якого живі організми розглядалися як особливі механізми, що відрізняються від створених людиною тільки складністю будови. Така концепція виявилася безсилою вирішити проблему сутності життя, так як творці її не бачили специфіки живих тіл природи. Надалі спроби визначити сутність життя також робилися неодноразово. Павлов визначає життя, як складний хімічний процес. Опарін – як особливу,  дуже складну форму руху матерії. По визначенню Енгельса «життя - це спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є постійний обмін речовин з навколишнім середовищем, причому з припиненням цього обміну припиняється і життя ». [2,4]