Сутність ПР. Історія виникнення і сучасний стан зв’язків з громадськістю

Лекція 1. Сутність ПР. Історія виникнення і сучасний стан зв’язків з громадськістю.

1. Виникнення та розвиток ПР.
2. Теорія комунікації як основа ПР.
3. Об’єкт, предмет, мета і функції ПР.
4. ПР в системі сучасних наук.
5. Елементарні операції ПР.

Паблік рілейшнз – достатньо нова наукова галузь. Паблік – у перекладі з англ. – суспільний, громадський, рілейшнз – відносини, зв’язки, українською мовою – «зв’язки з громадськістю». Вважають, що словосполучення «паблік рілейшнз» першим використав у 1807 р. президент США Томас Джефферсон. Проте ще півстоліття тому вчені та практики, що займалися проблемами зв’язків з громадськістю, не вважалися фахівцями. Тільки після того, як набули надзвичайного поширення інформаційні процеси, посилився їхній соціальний вплив, ПР був визнаний наукою та офіційно ввійшов у програми вищих навчальних закладів і в практику роботи провідних компаній.

Незважаючи на те, що поняття ПР достатньо нове для нас, учені вважають, що така діяльність розпочалася ще в давньому світі. ПР у формі пропаганди існували в Афінах за часів Перикла і в Спарті за часів Лікурга, у Римі за часів Катона і Цицерона, за часів проповіді християнства. Особливе значення для комунікацій з громадськістю мали застосування діалогу як двосторонньої комунікації, риторика, формування іміджу політиків та державних діячів, вплив на громадську думку, просвітництво, засоби масової комунікації, пропаганда та реклама. Ораторське мистецтво мало велике значення за часів Давньої Греції. Аристотель вважав, що оратор може переконати аудиторію лише тоді, коли буде викликати прихильність до себе.

Давньогрецькі вчені помітили і певний недолік риторики – її одно направленість (говорить оратор, а публіка слухає). Сократ розробив вчення про діалог, що є основою сучасних зв’язків з громадськістю. Лише на основі двостороннього спілкування можна встановити взаємовигідні гармонійні відносини. Представники раннього християнства застосовували діалог, поширюючи своє вчення. Вважають, що історія Ісуса Христа – це розгорнутий процес демократичного людського спілкування.

Окрім риторики та мистецтва діалогу, особливого значення надавали вивченню громадської думки. Римляни висловили своє ставлення до громадської думки в гаслі «vox populi – vox dei» - «глас народу – глас Божий». Для володарів держав цим займалися розгалужені мережі шпигунів, донощиків, кур’єрів тощо. Римський імператор Нерон, який вважав себе артистом та читцем, посилав у натовп, який збирався на його вистави, десятки своїх спостерігачів, які повинні були стежити за настроями присутніх і відзначати найменші вияви насмішок і невдоволення. Першу цілісну систему вивчення громадської думки створила в середні віки церква. Священики постійно спілкувалися з простим людом та передавали керівникам церкви думки громадськості. Для впливу на громадську думку використовувалися різні засоби. Серед них підкуп, пропаганда, реклама тощо. Так, у 1095 р. папа Урбан ІІ пообіцяв усім, хто візьме участь у хрестовому поході, відпущення гріхів і скарби «ворогів віри».

Своєрідною формою ПР у 18 ст. стало просвітництво. Вольтер, Дідро, Монтеск’є сприяли освіті мас, завоюванню їхньої довіри та підтримки в боротьбі проти феодального абсолютизму.

Важливим кроком, що сприяв розвитку ПР, став розвиток засобів масової інформації. Якщо перша газета Юлія Цезаря охоплювала десятки представників громадськості (римлян, які вміли читати), то газети 18 ст. вже досягали тисяч людей. Одним із перших політичних діячів, який за допомогою преси завоював громадську думку, став Наполеон Бонапарт. Він вважав, що «чотири газети зможуть причинити ворогу більше зла, ніж стотисячна армія». У наполеонівській пропаганді можна знайти характерні риси психологічних війн як засобу державного ПР: настійливі твердження про єдність у власному таборі й розлади у противника, замовчування несприятливих відомостей і виставляння вигідних, висунення легкодоступних гасел, фальсифікація історичних фактів, викривлення повідомлень преси противника, спроби висміювання ворогів.