Конфліктостійкість як вид психологічної стійкості

Конфліктостійкість як вид психологічної стійкості

особистості. Компоненти конфліктостійкості. Конфліктостійкість особистості – це здатність протистояти стресовим чинникам, вірно

організовувати свою поведінку в складних ситуаціях соціальної взаємодії, неконфліктними

способами вирішувати проблеми у стосунках із іншими людьми. Структура конфліктостійкості:

 Емоційний – полягає в умінні людини контролювати свій емоційний стан у перед

конфліктних і конфліктних ситуаціях, здатності відкрито виявляти свої емоції без

приниження особистості опонента…

 Вольовий – здатність до свідомого контролю і оволодіння собою, терпимості до інших, самовладання і самоконтролю.  Пізнавальний – стійкість функціонування пізнавальних процесів особистості, цей

компонент включає в себе: визначати початок перед конфліктної ситуації, здійснити

об’єктивний аналіз причин її виникнення, прогнозувати розвиток конфлікту і можливі

наслідки, швидко приймати правильні рішення.  Мотиваційний – забезпечує адекватність прагнень в конфлікті, їх спрямованість на пошук

шляхів розв’язання суперечностей.  Психомоторний – забезпеч. правильність дій їх чіткість і відповідність ситуації. Полягає

у вмінні контролювати своє тіло,міміку, жести,не допускати тремтіння голосу, скутості

рухів. Поняття про конфліктофобію, її прояви та причини. Наслідки

конфліктофобії. Конфліктофобія – це явище яке пов’язане з притаманними повсякденній свідомості

негативними установками щодо конфліктів, за якими стоїть страх перед їх можливим

руйнівним впливом, через що конфлікт сприймається людиною як небезпека, загроза власному

благополуччю, стосунками з людьми, своїй репутації. Причини:

-потреба в захищеності; -потреба у позитивних стосунках з іншими людьми; -негативний досвід взаємодії у конфліктних ситуаціях

-занижена самооцінка

-низький рівень псих.стійкості -побоювання змін

-особливості виховання. Наслідки:

-ігнорування і замовчування факту виник.й загострення проблем; -накопичення невиріш. проблем у стосунках з іншими людьми

-внутрішньоособистісні конфлікти

-різні кризи

-психосоматичні розлади тощо

Стратегії поведінки опонентів у конфліктних ситуаціях. Стратегія поведінки у конфлікті - це орієнтація особистості чи групи щодо конфлікту, настанова на певні форми поведінки у конфліктній ситуації. П'ять основних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях, описаних К. Томасом:

1)домінування (суперництво, конкуренція, боротьба); –протиборство. Кожна з сторін у даному випадку наполягає на своїй думці і не бажає

поступатися ніяких позицій. Відповідна агресія лише підливає масла у вогонь і робить конфлікт

більш напруженим, емоційним, сильним. Сторони можуть впливати один на одного за

допомогою влади, психологічного тиску і так далі. 2) співробітництво (співпраця, кооперація, інтеграція); – співпраця. Дана стратегія дозволяє знайти вихід з конфліктної ситуації за допомогою

відкритого обговорення становища. На даному обговоренні обидві сторони мають однакову

можливість