Основні етапи встановлення українського інформаційного радіо

Радіо

5. Основні етапи встановлення українського інформаційного радіо (монографія)

На початку свого становлення (поч. 20-х рр 20 ст.) радіомовлення розглядалося спрощено з точки зору сьогодення, і це закономірно з огляду на тогочасну політичну обстановку. То були часи подій 1917 року та І світової війни. Радіо сприяло швидкому та надійному зв’язку між центром і околицями радянської держави. Фахівці тоді розглядали його лише як технічний засіб зв’язку. Владислав Смирнов зазначає, що передісторією радіомовлення став радіотелеграфний етап розвитку радіо, безпроводове передавання сигналу з апаратної на прийомний пристрій (те радіо, яке винайшов Попов). Але саме на початковому етапі становлення закладався фундамент для подальшого розвитку новинного радіомовлення. Як зазначає Володимир Олійник, у перші повоєнні роки радіо перетворилось у справжню газету «без відстаней». Процеси централізації більшовицької держави перетворили радіо із суто технічного засобу зв’язку на засіб політичної агітації та пропаганди.

Цей період розвитку радіо Віктор Миронченко називає учнівським. Адже радіо у своїй діяльності тоді спиралося на досвід газет. Пресова журналістика тоді вже сформулювала основні принципи й стандарти інформаційної діяльності, тому без засвоєння цього досвіду радіо не могло успішно працювати. За словами Миколи Прокопенка, радіо вдало використало і розвинуло традиції партійної та радянської преси і розкрило свої величезні організаторські можливості як найоперативніший, наймасовіший, найдоступніший засіб соціального зв’язку, згуртованості та мобілізації.

Сучасне інформаційне радіомовлення бере початок із радіогазет. Це ті самі газети за формою і змістом, але передані засобами зв’язку. Перший випуск Всеукраїнської робітничої газети «Пролетар» був переданий з Харкова 10 грудня 1926 року. Всеволод Ружников відправною точкою створення радіогазет вважає вересень 1918 року (створення Російського телеграфного агентства). «Російське телеграфне агентство стає організацією, в рамках якої зароджуються та готуються тексти радіопередач». Саме там і тоді сформувався лаконічний і стислий стиль радіоповідомлень.

З 20-х рр саме радіогазета стає головним виявом інформаційного та агітаційно-пропагандистського мовлення в Росії та Україні. Дослідники вважають її прообразом сучасної прямоефірної інформаційної програми. Отже, завдяки своїм унікальним властивостям (музика, мистецтво художного слова) радіо та інформаційне мовлення прилучилися до міфологізації радянської влади.

Через те, що люди, які здійснювали підготовку радіогазет до виходу в ефір, не мали професійної освіти, радіогазети сліпо копіювали свої друковані аналоги.

Однак у серпні 1927 року радіогазети відокремлюються від друкованих. Радіогазета «Пролетар» стала називатися «Радіо-Пролетар». Проте власних матеріалів, як і раніше, не вистачало. Тому в 1928 р «Радіо-Пролетар» впровадив організаційну та творчу перебудову. Працівники поступово вибудовували модель інформаційного радіомовлення.

З 1 січня 1929 року в Радянському Союзі запровадили сітку мовлення, відповідно до якої затверджувався фіксований розклад радіопередач. Це значно розширило аудиторію радіо. А з політичної точки зору розклад радіопередач об’єднував радіослухачів.

Збільшенню аудиторії сприяло також переведення радіо з ефірного на проводове в 1928-29 рр. В такий спосіб слухач позбавлявся вибору – він мав слухати єдиний канал, який, за задумом влади, мав стати єдиним джерелом інформації. За словами Набруска, проводове мовлення використовували лише в тоталітарних країнах.

У 1929р модернізоване радіо «Пролетар» змінює назву і стає «Робітничою радіогазетою». (спрямоване на трудящих).

Незважаючи на заангажованість, Українське радіо виконувало притаманну йому інформативну функцію і часто ставало єдиним інформатором (зазначають Школьна і Сидоренко). Воно намагалося документально відображати буття країни.