Анотація Magnificat А. Вівальді №3 Et misercordia eius №4 Fecit Potentiam

                             Magnificat RV 610

                        №3 «Et Misercordia Eius»

                            №4 «Fecit Potentiam»

Антоніо Вівальді народився 4 березня 1678 року у Венеції, на той час столиці Венеційської республіки.

Його батьком був спадковий цирульник та музикант Джованні Баттіста Вівальді. В італійських цирюльнях було прийнято тримати музичні інструменти для розваги публіки, тож батько майбутнього композитора мав майстерність гри на скрипці. Згодом любов до музики витіснила з життя Джованні основну професію, і він став фундатором музичного товариства міста Sovvegno dei musicisti di Santa Cecilia, а також членом церковного оркестру. Антоніо навчався грі на скрипці у свого батька, з яким згодом гастролював по венеціанській республіці, а також у директора музичного товариства композитора Джованні Легренці. Свою першу літургічну роботу юний композитор пише у тринадцять років, у 1691 році.

У віці двадцяти п'яти років, в 1703 Антоніо приймає священний сан, але «стиснення в грудях» (астма) не дозволяють йому служити меси. Цього ж року його призначають музичним керівником венеціанського сирітського притулку «Pio Ospedale della Pietà», який має на меті за рахунок коштів республіки дати дітям гарну музичну освіту. Композитор у цей час пише безліч видатних творів, які прославили його та його вихованок далеко за межами республіки.

Антоніо Вівальді захоплює жанр опери, який був дуже популярним в Італії. В даний час відомо більше шістдесяти творів, але його особисте визнання в листі говорить про дев'яносто чотири опери. Геніальний композитор став новатором у жанрі великого концерту, а також великого духовного концерту на традиційні латинські тексти.

Не завжди життя композитора складалося гладко, але воно було сповнене реалізованих творчих планів. Нагородою за багаторічні праці композитору стала зустріч із імператором Карлом VI у Трієсті у 1728 році – монарх нагородив композитора лицарським титулом, золотою медаллю та запрошенням до Відня, а їхня розмова тривала довше ніж нарада з будь-яким із міністрів. Вівальді зрадів цьому запрошенню, розпродав свої нотні рукописи, щоб виручити кошти на переїзд і вирушив на нове місце проживання, що має на увазі місце придворного композитора. На жаль, раптова смерть Карла VI позбавила Вівальді будь-якої надії на гідне життя у Відні.

Він здійснив короткочасну поїздку до Дрездена для пошуків роботи і повернувся звідти зовсім хворим. Помер композитор у ніч із 27 на 28 липня 1741 року «від внутрішньої інфекції» і був похований у простій могилі на цвинтарі, що належить лікарняному фонду. На початок ХХ століття твори видатного композитора були популярні і з них вважалися втраченими, але у час інтерес до творчості Вівальді відновив справедливість – твори, новаторські свого часу, ті у яких навчався І.С.Бах, придбано( 1926 року в одному з монастирів П'ємонта) і становлять значну частину світової музичної скарбниці.

Твір «Magnificat» А.Вівальді представив у 1715 -1719 рр., але згодом їм було написано ще кілька варіантів цього твору. Таким чином, перша версія була представлена ​​композитором у 1715 році, а найпізніша датується 1739 роком.

Magnificat був призначений для регулярного виконання на вечірній службі хором дівчаток з притулку Ospedale della Pieta, сольні партії призначалися для того, щоб найталановитіші могли продемонструвати свою майстерність. Композитор пізніше переглянув твір, щоб зробити тенорову та басову партії зручнішими для чоловічих голосів і нині існує кілька версій твору.

«Magnificat» (Величить душа моя Господа) – духовний твір А.Вівальді для чотирьох солістів (двох сопрано, альта, тенора), хору та камерного оркестру. Текст твору заснований на рядках Євангелія від Луки, які називають піснею Богородиці. Композитор створив духовний концерт із дев'яти частин, контрастних та яскравих, але об'єднаних єдиною музичною темою – прославлення Бога. За характером цей твір відноситься до урочистих хвалебних гімнів, він призначений для виконання у дні великих церковних свят.