Особистість Т.Г. Шевченка

Особистість Т.Г. Шевченка

Усім відомо, що Тарас Григорович Шевченко - це шановний український поет та художник. Неможливо недооцінити внесок Шевченка в українську літературу, культуру і мистецтво.

У нього був досить нелегкий життєвий шлях, починаючи з дитинства. Все його життя - випробування на міцність. Великий поет народився в звичайній сім’ї, в невеличкому селі. В 11 років він залишився круглою сиротою. Пан Енгельгардт, у якого майбутній поет був прислужником, помітив великий талант у хлопця і віддав його на навчання. В цей же час Шевченко пише свої перші вірші.

Після того, як Шевченка викупили з кріпацтва, та він опинився в Петербурзі, він присвячував усі свої вірші рідній Україні. В своїх віршах, поет не побоювався висловлювати власні думки, та розповідати правду .

Крім віршових закликів, Тарас Григорович став активістом Кирило-Мефодіївського братства, що бажало визволити Україну. Після арешту, йому заборонили малювати й писати. Поет все одно писав вірші потайки від стражі. 10 років поневолі зламали здоров’я митця, та прискорили його смерть.

Геніальна творчість Шевченка та його складне життя зробили поета одним із найсильніших і головніших символів українського народу.

«З Шевченка заговорили цілі соціальні материки, ледь намічені на елітарних культурологічних картах, велетенські, доти не знані масиви людського горя, вперше залунав на повну силу той трагічний супровід світової історії, що його так довго не чула чи не хотіла чути культура, усамітнена на своїх «чарівних горах» . Так писав у присвяченій Шевченкові статті у далекому вже 1978 році молодий тоді літературознавець і культуролог Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський стверджував, що до ХІХ століття вся світова література була явищем елітарним, навіть тоді, коли начебто вела мову про народні низи, про їхнє життя, радикально відмінне від життя елітарних та середніх прошарків населення.

Саме Шевченко вперше в історії (і не літератури, а людства) порушив цю тисячолітню німоту, саме через нього вперше прохопилася словом, а не лише криком, сама зазвучала, як казали середньовічні теологи, «субстанція пекла», його моторошна, наскрізь пропечена стражданням «речовина».

І, як підсумок сказаного, Вадим Скуратівський окреслює світоглядне і культурно-історичне значення творчості Шевченка: «В Шевченка, ніби перебиваючи одна одну, заговорили всі, доти безмовні складові народної стихії, національні (скажімо в «Гайдамаках») і загальнолюдські («пізньопетербурзька» лірика), етнічно й історично виокремлені і рішуче універсальні. В «Кобзарі» поспішало «означуватися» те, що впродовж століть внаслідок зрозумілих соціальних причин при всій своїй патетичності не могло художньо та ідеологічно оформитися, віднайти свій світоглядний та естетичний регістр... Шевченківський «болезапис», абсолютна і трагічна «синхронізація» страждання і його художнього закріплення з необхідністю вели поета за ту рису, що на ній, острахнувшись, зупинилися, наприклад, навіть Гойя або Лакло, зупинилися перед тими найглибшими таїнами людського буття, що їх зважилися передати лише найсміливіші з письменників XX століття». І продовжує: «По суті, саме з Шевченка розпочинається довгий і драматичний процес планетарної демократизації світової літератури, повсюдне оновлення її етосу, її героїчні намагання щонайбільш переконливо розповісти про всі «мертві доми», всі гекатомби нової і новітньої історії, про весь її трагічний «баланс»... «Кобзар» - один із перших взірців такого по-справжньому олюдненого мистецтва».

З того часу вийшли друком значущі шевченкознавчі розвідки Івана Дзюби, Оксани Забужко, Євгена Сверстюка і того ж Вадима Скуратівського. Але не варто забувати і написаного у статті «Шевченко в контексті світової літератури» про поета, що був «больовою точкою тогочасного світу» і