Мой улюблений твір

Радченко Ярина 301 СОУА

Мій улюблений твір

У світі є питання, на які людині важко відповісти. Чи є у космосі планети, схожі на нашу? Що з’явилося раніше: яйце чи курка? Або коли на 1+1 перестануть крутити турецькі серіали? Для мене таке питання це: «Яка твоя улюблена пісня або улюблений твір?». Я завжди на довго задумуюсь і не знаходжу відповіді.

Для мене природньо те, що я змінююсь. Ярина п’ять років назад і зараз – дві різні людини. І, зрозуміла річ, смаки мої змінюються разом зі мною. В дванадцять я фанатіла від «Гаррі Поттера», в п’ятнадцять від «Маленького принца», зараз - від змоги почитати загалом.

Тож, я вирішила, що розповім про твір, який найбільше запам’ятався мені зі шкільної програми. Він довів мене до сліз, вивернув мою душу та змусив недолюблювати ім’я Толя до сих пір. Це оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник» (чомусь завжди хочеться написати «Хведько), яке ми вивчали в шостому класі.

Це розповідь про хлопчика Федька, який був ще тим розбишакою. Але попри те, що він описується розбишакою, до кінця твору Федько розкривається зовсім із іншої сторони. Він був щирим, відкритим для світу та благородним.

Для мене цей твір – щось більше ніж розповідь про «правдолюбство і благородство маленької Людини». Він скоріше показав мені, що нас визначають не риси характеру, не те, які ми перед іншими людьми, а те, які вчинки ми скоюємо. Тихий, слухняний Толя проявляє себе підлим боягузом, а Федько, попри те, що був бешкетником, у важкій ситуації проявляє своє благородство та честь. Це показує те, що за нас мають говорити наші вчинки.

В центрі саме образ дитини, яка не розуміє жорстокості навколишнього світу. Він, ніби, один проти всіх. Проти Толі, який повів себе безчесно, проти батька, який фізично карав його, не дивлячись на сильний жар Федька, мати, яка не заступилась за сина, та не почала лікувати всіма можливими методами. Він просто не витримує такого натиску.