Біографія Драй-Хмари

   Кожному з нас відведено своє місце в житті. Вже змалку людина починає розуміти, що їй більше до вподоби: чи то гратися іграшками, чи може слухати мамині казки. Протягом життя, розвиваючись, деякі люди стають творчими особистостями, наприклад, починають складати пісні, малювати, чи писати вірші. А потім хтось із цих творчих людей починає усвідомлювати, що його призначення в цьому житті-- стати письменником, який би рядками своїх віршів дарував людям радість та багато повчального і невідомого раніше. Є багато відомих письменників, яких ми можемо зараз згадати. Це люди, які залишили нам великий спадок, з якого ми черпаємо знання. Ми будемо пам’ятати їх вічно. Але я хочу звернути увагу на маловідомих письменників. Вони теж зробили чималий внесок  у культуру і науку, зокрема  в літературу. Вони маловідомі не тому, що їхні здобутки і досягнення незначні. Неможливо передбачити, якої висоти сягнули б вони, якби не переслідування, в’язниці і табори, заслання.  Рукописні матеріали більшості знищені, або невідомо де зберігаються. Решта пропала без сліду в архівах. Одним із тих, хто постраждав ні за що, був Михайло Драй-Хмара.[pic 1]

 Михайло Опанасович Драй-Хмара-- поет і перекладач, літературознавець, учений-славіст, один із активних учасників літературно-наукового життя 20-30-х років 19ст. Прикро, що Драй-Хмара, як поет, донині не відкритий.  Народився 28 вересня 1889 року в селі Малі Канівці на Черкащині в родині козацького походження. Рано залишився без матері, теплі спогади про неї зігріватимуть його душу і виллються пізніше в зворушливі поетичні рядки. Батько добре подбав про те, щоб син отримав хорошу освіту. Спочатку Михайло навчався у Золотоноші, потім чотирирічне навчання  у Черкаській гімназії. Успішно закінчивши в 1910 р. найкращу приватну гімназію в Укріїні -- колегію Павла Галагана, продовжує навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету, тут працює в семінарі відомого вченого В. Перетца, друкує свою першу наукову працю, опановує слов'янські мови. Той же 1910р. був щасливим для Михайла Панасовича й тим, що він познайомився з гімназисткою Ніною Длугопільською, з якою 1914р. одружився. Потім-- поїздка за кордон для підвищення своєї кваліфікації славіста.  

Після повернення з Петербурга він активно береться до освітньої та культурницької роботи: читає лекції на вчительських курсах та в різних вузах, очолює кафедру українознавства в Київському медичному інституті, працює на кафедрі лінгвістики у Всеукраїнській Академії наук, у Комісії зі складання словника живої української мови та в Комісії з дослідження історії української мови. Цим переліком не обмежується багатогранна наукова та педагогічна діяльність вченого, спрямована на розвиток молодої української науки.

Зайнятий науковою діяльністю, М. Драй-Хмара знаходить час і для літературної праці. Він стає одним з учасників літературного угруповання, за яким закріпилось наймення “неокласики” (митців групи поєднує орієнтація в творчості на високі естетичні зразки, звернення до рідних джерел життя й до спадщини світової культури). Крім Михайла Опанасовича у цій групі були: М. Зеров, О. Бургардт, М. Рильський, П. Филипович. Саме вони розпочали боротьбу за освоєння світових зразків поетичної техніки, за вихід української літератури на нові горизонти європейської культури. Водночас неокласики заглиблювалися в чисті джерела української культури. Першим із “грона п’ятірного нездоланих співців”, яким присвятив свій славетний сонет  “Лебеді” М. Драй-Хмара (О гроно п’ятірне нездоланих співців!

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

Що розбиває лід одчаю і зневіри), був заарештований М. Рильський.

Власні вірші українською мовою починає друкувати з 1919 року. Художній доробок М. Драй-Хмари взагалі  невеликий:  перша і, на жаль, єдина прижиттєва збірка – “Проростень’’(1926), неопубліковані книжки “Сонячні марші” та “Залізний обрій’’, твори поза збірками (“Молода весна’’, “Поетові’’, “Лебеді’’, поеми  “Поворот’’ і  “Констанца’’ та ін.). Поезії репрезентували високе мистецтво слова, зорієнтоване на класичну довершеність і витонченість художньої форми.[pic 2]