Феноиен політичної діяльності династії Ганді

ПЛАН

ВСТУП

ПОЛІТИЧНА ДИНАСТІЙНІСТЬ В ІНДІЇ

ПРЕДСТАВНИКИ ДИНАСТІЇ ГАНДІ ТА ЇХНЯ ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

КРИТИКА ДИНАСТІЇ ГАНДІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Джавахарлал Неру, Індіра Ганді,Раджив Ганді, Соня Ганді, Рахун Ганді – всі ці відомі на весь світ політики – представники ІНК зробили Індію такою, якою ми її знаємо сьогодні. Ця партія привела країну до незалежності, керувала нею під час трьох індо-пакистанських воєн, вона ж у 1991 році розпочала економічні реформи, які вивели Індію до світових лідерів за темпами економічного зростання. Постає питання: привели Індію до незалежності ІНК чи конкретно одна сім’я - Ганді?

Мета дослідження: дослідити становлення сім’ї Ганді, як політичної династії. Ставимо перед собою такі завдання:

• Охарактеризувати політичні традиції Індії.
• Показати, як сім’я Ганді прийшла до влади.
• Означити політичні переконання членів династії та їх вплив на політичне життя Індії.

Сім’ю Ганді ще часто називають Неру-Ганді, на честь засновника політичної гілки  династії – Джавахарлала Неру – першого прем’єр-міністра незалежної Індії. Сьогодні Джавахарлала Неру вшановують, як героя і бути його нащадком – велика честь для індійців.

ПОЛІТИЧНА ДИНАСТІЙНІСТЬ В ІНДІЇ

Політична династійність в Індії нерозривно пов'язана з традиційним ставленням суспільства до сім'ї, її цінностям. Вплив сім'ї як основного елемента індійського суспільства був і досі залишається важливим чинником суспільної свідомості. Традиційна сім'я тримається на наступності у роді занять, зокрема у торгово-економічній діяльності, у відносинах з іншими сім'ями/кланами/кастами/релігіями. Усталений століттями розподіл сімейних трудових занять, що переходять з роду в рід, досі має велике значення. На базовому рівні протягом багатьох століть складалися сімейні, кастові та інші династії, що займалися по суті однією і тією ж справою. Згуртована навколо цих занять, міцна родина була й досі залишається нормою в суспільному житті, хоча під впливом процесів модернізації вона змінюється, набуває нових риси та характеристики[4, с. 9].

Політичні династії в Індії та інших країнах Південної Азії не є чимось винятковим. Вони певною мірою продовжують традиції кланів доколоніальної та колоніальної Індії, де влада переходила по сімейній лінії від одного правителя (махараджі, наваба, низама) до іншого. Від батька до сина, брата, вдови, дочки тощо.

У сучасній Індії ці традиції багато в чому зберігаються. Адже нинішня Індія дає численні приклади політичних династій практично на всіх рівнях – знизу догори. Особливо яскраво це проявляється на рівні штатів, які, в свою чергу, відіграють велику роль у розстановці політичних сил і в центрі країни.

ПРЕДСТАВНИКИ ДИНАСТІЇ ГАНДІ ТА ЇХНЯ ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

[pic 1]Особливість політичної династії Неру-Ганді полягає насамперед у тому, що вона складалася поступово протягом багатьох десятиліть. Її фундамент було закладено ще у 1920-ті роки. батьком Джавахарлала Неру–Мотілалом Неру (1861-1931), який зробив великий внесок у національно-визвольний рух Індії проти колоніалізму. Він двічі обирався президентом Індійського національного конгресу (Конгрес), під керівництвом якого Індія здобула незалежність. Саме Мотилал Неру, особливо на першому етапі політичної діяльності Джавахарлала Неру, готував його до майбутньої ролі як керівника Конгресу, і першого прем'єр-міністра Індії.

Джавахарлал Неру (1889–1964) був одним із найвизначніших лідерів руху Індії за звільнення від британського колоніального гніту, а згодом і прем'єр-міністром незалежної Індії майже 17 років. Він був центральною політичною фігурою країни у той складний період. Його ідеї та діяльність надовго визначили напрям та характер внутрішньої та зовнішньої політики країни.[pic 2]

Особливість діяльності Неру полягала у тому, що він мне мав  сильних опонентів в уряді та Конгресі, які могли б кинути йому виклик (за винятком В. Пателя,який помер 1950 р.). Критики політики Неру з інших політичних партій не мали того впливу, який мігби дозволити їм змінити перебіг подій. Для Неру та його партії усе це мало неоднозначні наслідки. Він, по суті, опинився в ролі єдиного незамінного лідера, безякого приймалися значні рішення. Більше того, Неруза складом свого характеру не вмів або не хотів делегувати владу іншим. Він звалив на свої плечі величезний тягар: крім посади прем'єр-міністра він виконував обов'язки міністра закордонних справ, голови Планової комісії, атакож президента правлячої партії (1951-1954 рр.). Це давало підстави деяким політикам, як у Конгресі, так і в опозиції, звинувачувати його у схильності до диктаторської поведінки[4, с. 450].