Еволюція козацького стану в історії України

Київська держава досягла свого піку за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. В цей період було остаточно сформоване суспільство, сформовані соціальні та державні інститути, та складена правова система.

У цьому суспільстві всі населення поділялося на три основні категорії: вільні, невільні та напіввільні люди. Вільне населення включало князів, дружинників, бояр, міський патріціат, священиків, мешканців міст, дрібне духовенство й смердів. Князь та його дружина, або "княжі мужі", стояли на вершині соціальної ієрархії. Найбільшим феодалом був великий князь, який мав великі приватні володіння (домен) та розпоряджався общинними землями, роздаючи їх своїм дружинникам.

На початку IX століття важливу роль у державі відігравала родова місцева аристократія, до якої відносились огнищани — старовинна боярська верства землевласників, а також градські старійшини, або старці. Проте з часом все більше значення набирала княжа дружина, а в XI столітті бояри "земські" та дружинники зливаються в одну вищу верству — боярство.

У князівській дружині існував поділ на "дружину старшу" та "дружину молодшу". Старші бояри були найвпливовішими в державі, займали вищі державні посади, такі як воєводи та посадники. До дружини молодшої належали діти, отроки, гриді та інші.

Бояри, як клас, не мали корпоративного устрою та спадкових прав. Їхній статус залежав від їхніх заслуг, іноді навіть смерд або іноземець міг потрапити в боярство за певні заслуги. Вони володіли економічно та політично, захоплюючи общинні землі та володіючи значною мірою в землеволодінні.

Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя київського, який був сюзереном. Така система відома як система сюзеренітету-васалітету.

Бояри в Київській Русі користувалися значними привілеями та захистом від злочинів. Злочини, спрямовані проти них, каралися суворіше, що свідчило про їхнє високе соціальне становище. Життя бояр охоронялося подвійною вірою, як це було закріплено в нормах "Руської Правди". Честь дружин та дочок бояр захищалася штрафами у п'ять гривень золота, що відображало їхню важливість у суспільстві.

Бояри мали також значні переваги в спадкуванні. У відсутність синів вони мали право передавати спадщину дочкам, що було незвичайним для того часу. Крім того, бояри були звільнені від деяких податків, що додавало до їхнього соціального статусу.

Між боярами, князями та великими землевласниками часто виступали монастирі та церква, які також мали значний вплив у суспільстві. Церковна власність та доходи від неї дозволяли церкві займати важливе місце серед феодалів.

Важливим елементом феодального суспільства було духовенство. Верхівка духовенства, така як чорне і біле духовенство, належала до феодалів. Церква мала значний вплив на суспільство як моральний, так і економічний фактор.

Купці також були частиною класу феодалів у містах Київської Русі. Вони об'єднувалися в корпорації, мали свої двори та озброєні дружини для захисту караванів. Купці приймали участь у громадському житті та мали право служити у війську.

Нижче за боярами та купцями розташовувалися середня група вільних людей, такі як ремісники та майстри, а також селяни-смерди. Смерди були власниками особистого майна, але їхні права були обмежені. На найнижчому рівні були напіввільні та невільні люди. Закупи тимчасово втрачали свою особисту волю через борги або інші причини, тоді як холопи були повністю позбавлені прав та волі.

Церква грає важливу роль у підтримці соціально вразливих шарів населення, таких як ізгої та інші люди, які опинилися під її опікою.

https://studentam.net.ua/content/view/5942/93/

https://studies.in.ua/shpora-hukr/259-3-harakteristika-susplnogo-ladu-kiyivskoyi-rus.html

У добу піднесення Київської Русі в XII столітті формувалася централізована монархія, де великий київський князь виступав як носій монаршої влади. Він мав широкі повноваження, включаючи охорону кордонів, керівництво військовими походами, збір данини, судочинство щодо васалів та дружинників, ведення військово-дипломатичної діяльності, будівництво шляхів, охорону торговельних шляхів, поширення християнства та інші. Великий князь опирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, які виконували командування гарнізонами та адміністративні функції.