Контрольная работа по "Иностранному языку"

Семінар 1

1. Історія й етапи досліджень китайської мови

Можна підкреслити три основних етапи, в принципі, так же само пов’язаних з національними традиціями.

1. Перший етап – вивчення китайської мови китайцями і для китайців, поза всякої залежності від спільних тенденцій у вивченні мови. (т.е. до 1898р.).
2. Для другого етапу характерне насильницьке перенесення категорій вже сформованого Європейського мовознавства на китайську мову і «підгонка» останнього під стандарти флективних мов.
3. Третім умовно можна рахувати «сучасний етап», коли до дослідження китайської мови застосовується досягнення і методи сучасної лінгвістичної науки, до нього починають ставитися досить вільно і без забобонів, уподібнення якого-небудь раніше існуючого стандарту в принципі знімається.

Проблематика досліджень китайської мови.

• Неоднорідність китайської мови
• Проблема уніфікації і виокремлення норми від діалектів
• Виведення мовної норми
• Проблема існування мови в діахронії
• Зосередженість протягом довгого часу на літературній писемній нормі, еталон об’єкта досліджень – мова веньянь (до 20 ст.)
• Зосередженість на вивченні проблем, пов’язаних з лексикологією, лексикографією, фонетикою
• Основний предмет дослідження – 虚字 （虚词）сюйцзи.

Характерні риси китайської лінгвістичної традиції:

• Зосередження протягом довгого часу до початку (20ст.) уваги на письмовій літературній мові, прийняття за еталон об’єкта вивчення веньяня.
• Вивчення (до поч.20ст.) в основному, проблем пов’язаних з лексикологією, лексикографією і фонетикою
• Виділення в якості предмета граматики опису 虚字 – 虚词, службових слів.

Лексикографічні дослідження

Вважається, що створення перших римованих списків ієрогліфів, які виступали в ролі посібників письма, відносяться до епохи правління 宣王 – Сюань Ваня (827-788рр до н.е.). В цілому, початок китайської лексикографії і китайського мовознавства прийнято відносити до епох 汉 – Хань та 秦 – Цинь, і, перш за все, до епохи правління першого цинського імператора 秦始皇 – Цинь Шихуана (221-210рр до н.е.) і до періоду уніфікації державних інститутів.

• В епоху Цинь Шихуана вперше постала достатньо традиційна для китайської мови проблема вироблення і обгрунтування єдиних правил написання та вживання ієрогліфів ( багато в чому значуща і зараз).
• В епоху Хань, багато вчених займаються проблематикою 微言大意 – «великого сенсу маленьких слів», фактично семантикою, яка переходить в герменевтику.
• В епоху Цинь був словник 尔牙隹 Еря – найдавніший звіт ієрогліфів, де ієрогліфи-слова були систематизовані за 19 тематичними рубриками: 言 (речення), 天 (небо), 木 (дерево), 兽 (звірі).
• Другий давній словник: 方言 Фаньянь «місцеві вислови», автором є 扬雄 Ян Сюн.
•  В 1 ст. до н.е. 许慎 Сюй Шень створює один із найвідоміших китайських словників 说文解字 Шо вень цзе цзи «Опис простих і пояснення тяжких значень »; 9353 ієрогліфа.
• Сюй Шень виділив 6 типів ієрогліфів:

1. 象形字 – видозмінені ієроггліфи (老-考)
2. 指事字 – вказівні ієрогліфи (一, 二，三)
3. 假借字 – запозичені ієрогліфи (花 квітка – 花 тратити)
4. 会意字 – ієрогліфи «які об’єднують значення» ідеограма в сучасному значенні  (好，家).

• В 说文解字 були і деякі відомості по граматиці: «пусті слова» (службові, ті, що пізніше стали 虚词 сюйци.
• Розвиток вивчення мови, епоха Тан, введення обов’язкової шкільної освіти (1044р.).
• Розквіт лексикографії (17-19ст).

Фонетико-фонологічні дослідження

Причини дослідження фонетичної проблеми мови:

• Збереглися діалектні різночитання ієрогліфів
• Необхідність транскрибування запозичень з санскриту в зв’язку з перекладом будистської літератури
• Необхідність транскрибування ієрогліфів, розробки основ поетики.
• В 3 ст. вчені відкрили формулу складу , який розглядався як з’єднання початкового приголосного 声шень і кінцівки або рими 韵 юнь. Ця структура ще відома як формула Поліванова: ініціаль + медіаль + фіналь.
• З 5 ст. починають видаватись словники нормативних рифм.
• Вперше було згадано 4 тони в 四声谱 «Нотації чотири звучань» 沈约 Шень Ює (5ст.).
• 反切 фаньцьє цей словник пов’язаний з поділом звучного складу  на шень і юнь, які записуються двома різними ієрогліфами: з першого з них береться лише шень (ініціаль), а від другого – тільки юнь (велика фіналь)

便‘婢面切

依‘於希切

估‘公户切

仲‘直众切

享‘许两切

• В зв’язку розвитку усних жанрів літератури, особливо драми, в 14 ст. получають широке розповсюдження довідники столичної вимови, такий, як словник 中原音韵 Чжунюань Іньюнь 周德清 Чжоу Дециня (1324р), в якому скорочена кількість рифм і відображена нова тональна система.
• Після опіумних війн 19 ст. , китайці знаомляться з досягненнями Західних лінгвістів в області створення фонетичного алфавіту. Перші проекти такої писемності були запропоновані Лу Чжуачжаном в 1890р і Ван Чжао в 1900р. Проте в основу загальнонаціональної абетки був покладений алфавіт, створений в 1908 р. 章炳麟 Чжан Бінліном (1867-1936 рр.) і пізніше получивши назву 注音字母 Чжуінь  цзиму.

Граматичні і стилістичні дослідженя

• Один з найдавніших коментаторських джерел  - це твір Гулянь Чжуаня і Гунянь Чжуань, де без якої-небудь спеціальної граматичної термінології описуються особливості побудови текстів і фраз літописа царства 鲁春秋 Лу Чуньцю, складання якого, приписується самому 孔子 Конфуцію. В деяких моментах річ практично йдеться про «вічеу» проблему китайської мови – про порядок слів.
• В середні століття в наукових працях починають фігурувати парні терміни 实字 шицзи (реальні слова); 虚字сюйцзи ( пусті слова); 动子 дунцзи (а вони ж і 活字 живі слова, динамічні слова, «дієслово») і 静子 цзіньцзи (вони ж 死字 «мертві» слова, «імена»).
• Цінцзи – являє собою денетативне значення, предмет.
• Дунцзи – морфема тільки з сигніфікативним компонентом значення дії, які без носія неможливо уявити.
• Під  час Манчжурської династії Цинь, особливо в 18-19 ст. появляються дослідження сюйцзи, такі як 虚字说, Юань Женьліня, де пояснюється значення вживання більше 140 службових слів.

3.«Граматичний компедіум пана Ма» як основа подальших граматичних розвідок.

1898 рік став переломним роком в розвитку китайського мовознавства, оскільки саме в цьому році в Шанхаї вийшла перша граматика, орієнтована на Європейські лінгвістичні стандарти: 马氏文通 Граматичний компедіум пана Ма ( Маши вень тун), автором якого був 马建忠 Ма Цзяньчжунь (1845-1900рр). Над цією граматикою він працював 10 років, в якій досліджується веньянь, і сама вона написана на веньяні. В ній 10 розділів (томів), в шести з них описується 实字: 名字 імена, 代字 слова – замінники, 静字 – (прикметники і числівники), 动字 дієслова, 状字 прислівники; в трьох розділах – 虚字 сюйцзи: 介字 приводи; 连字 союзи, 叹字 вигуки і 助字 – допоміжні морфеми. В 10 розділі розглядається синтаксис.