Формат нового "світового порядку": можливий чи ні?

ФОРМАТ НОВОГО «СВІТОВОГО ПОРЯДКУ»: МОЖЛИВИЙ ЧИ НІ?

                                                     (есе)

    У сучасному тривожному суспільно-політичному середовищі важко уявити людину, увага якої не прикута до ЗМІ. І щодня ми постійно чуємо одні й ті ж слова: ООН, НАТО, геноцид, воєнні злочини, «світо порядок», порушення суверенітету тощо. Задумуєшся. А звідки вони з’явилися? Що означають? Чи необхідно пересічній людині знати про це? І от у цьому, на мою думку, допоможе розібратися книга Генрі Кіссинджера «Світовий порядок». Сам автор є одним із найвідоміших і найпопулярніших державних секретарів Сполучених Штатів Америки. Йому вдалося зберегти свій авторитет навіть після відставки 1977 року.

      Провідною ідеєю цієї праці є спроба знайти шлях до мирного співіснування людей на планеті через аналіз історичного розвитку світових суспільств, новацій у сучасному світі.

         У книзі викладено погляди політика на історію й розвиток світових цивілізацій, їх злети й падіння, вплив на світопорядок. Ця монографія складається зі вступу, дев’яти розділів та висновків. Свої роздуми над світовим порядком автор починає з історії про Вестфальську угоду та її еволюцію аж до XXI ст.  Кіссинджер міркує над тим, чи змогла ця угода забезпечити світовий порядок, і доходить висновку, що «світопорядок» так і не встановився. Адже Вестфальський мир – це тільки вищий щабель розвитку держав, а середній і нижчий – це окремі держави і державні утворення, у яких все відбувалося за своїми, іншими регіональними законами, залежними від менталітету країни та релігійної приналежності. Доводячи цю думку, Кіссинджер детально подає історію розвитку взаємин різних геополітичних утворень і держав: Європи, Близького Сходу, США, СРСР.

 Велику роль у книзі присвячено розвитку США та їх впливу на «світовий порядок». Автор зазначає, що його країні просто довелося взяти на себе роль флагмана у встановленні миру на планеті. Обстоюючи США як оборонця «світопорядку», Кіссинджнер все ж таки висловлює критичний погляд на діяльність Америки на політичній арені світу, висвітлюючи всі її успіхи та прорахунки. Велику увагу приділено ядерній загрозі людству та впливу кіберпростору на розвиток історичних подій країн світу.

 Будучи палким прихильником реальної політики, водночас він залишається суперечливою фігурою на обрії світової політики.  Про неоднозначність його поглядів свідчать відомості із Вікіпедії (російська та українська версії). За даними російської  версії (https://ru.wikipedia),  Кіссинджер не підтримував територіальні претензії Росії до України: «...по правилам существующего мирового порядка недопустимо, чтобы Россия аннексировала Крым. Но отношения Крыма с Украиной можно сделать более спокойными. В этих целях Россия должна признать суверенитет Украины над Крымом. Украина должна расширить крымскую автономию на выборах в присутствии зарубежных наблюдателей. Этот процесс должен включать устранение любых недомолвок и неопределённости относительно статуса Черноморского флота в Севастополе» А от українська версія ( https://uk.wikipedia )               подає абсолютно протилежні відомості:  «У 2008 році Генрі Кіссінджер виступав проти прийняття України в НАТО та за те, щоб Україна залишалась в сфері, «яку росіяни вважають простором власної самосвідомості». Після початку відкритої війни Росії з   Україною критикував санкції щодо Росії, виправдовував анексію Криму.» Англійська версія Вікіпедії поєднує обидва погляди. І саме ці суперечності до деякої міри доводять непослідовність поглядів Кіссинджера як політика, хоча, можливо, у такій непослідовності він виступає як гнучкий дипломат.

       У книзі автор стверджує, що колишній порядок, встановлений внаслідок Вестфальського миру вимагає змін, але на сьогодні форми, яка має його замінити, немає. Ця форма повинна з’явитися сама, внаслідок природного ходу історично-суспільних подій, а не констатуватися кимось. На думку Кіссинджера, проблема сучасного світопорядку полягає в тому, що політики чекають, коли проблема виникне, а не упереджують її появу. А причиною цього є Інтернет, який дає можливість отримання миттєвої інформації для широкого загалу, що сприяє послабленню уваги до важливого, значеннєвого. Повертаючись до витоків книгодрукування, автор наголошує на тому, що коли інформацію добували за допомогою неабияких зусиль, її сприймали, аналізували й узагальнювали. А вільний доступ до неї обумовлює поверхове знайомство, знецінення цієї ж отриманої інформації. Автор неодноразово наголошує на тому, що Інтернет позбавляє нас історичної пам’яті, і це спостереження є дуже важливим для світового права та законодавства.