Східноєвропейське диво

«Східноєвропейське диво» або що потрібно Україні, щоб повторити успіх азійських тигрів або дракону – Китаю

На тлі світової економіки, окрім вже традиційно потужних держав Європи та Америки, трохи більше ніж за останні пів століття з’явилися нові гравці, які зараз мають значну політично-економічну вагу на міжнародній арені. Неофіціальна назва цих країн − «азійські тигри», до яких входять такі держави, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг, а також Китай, який ще відомий як «азійський дракон». Стрімкий економічний розвиток цих держав, що бере свій початок від другої половини ХХ століття, назвали «азійським економічним дивом», ці країни стрімко перетворились з економік третього світу на економіки першого. Які ж фактори передували цьому явищу та що стало причинами такого швидкого економічного розвитку? Дослідження та наслідування досвіду «азійських тигрів» може стати прямим шляхом до успіху для нашої держави, тому зараз було б нагально розглянути цю тему.

Для реалізації цього завдання я обрала Тайвань, як взірець для наслідування, через ряд факторів. По-перше, і Тайвань і Україна мають вдале економіко-географічне положення відповідно до найголовніших центрів концентрації світового капіталу, такі як Америка, Європа та КНР. По-друге, Тайвань на відміну від інших країн «економічного дива» на початку свого розвитку, хоч і не перебував за межею бідності, але не знаходився в такій критичній ситуації як, наприклад, Сінгапур, що наближає його до сучасних українських реалій, адже Україна хоча й є державою «третього світу», але вона має більш-менш розвинену  інфраструктуру та економіку. По-третє, хоча й на початку свого становлення Тайвань й потребував більш жорсткої політичної влади, він, на відміну від Китаю чи Сінгапуру, обрав помірну політику реформ та більш м’який контроль з боку держави, а надалі переорієнтувався на демократичні та гуманістичні цінності, що актуально для України, яка вже їх набула. Отже, ці дві держави мають низку спільних рис, через які актуально враховувати досвід Тайваню для реформації української економіки та законодавства.

Окрім вже зазначених особливостей політично-економічної ситуації Тайваню на той час, слід також сказати, що на початку 50-их років ХХ століття країна вже мала більш-менш розвинуту сільськогосподарську та індустріальну інфраструктури та непоганий рівень середньої освіти населення, забезпечені японським урядом, велику частку робочої сили або людського капіталу, частину дорогоцінних матеріалів та національної валюти Китаю, що завіз уряд Гоміньдану до острову, а також сильну політичну  владу, що мала можливість встановлювати довгострокові цілі та дотримуватись їх задля розвитку країни.  Разом з урядом до острова прибула значна частка інтелектуальної еліти Китаю: інженери, підприємці, викладачі тощо, які надалі заповнили робочі місця у адміністративних та технологічних галузях. Поряд з цим, в державі майже не було природних ресурсів, а земельний ринок потребував значних реформ.  

З цього і почала свою роботу нова влада на острові, перше, що зробив Чан Кайші це реалізував давно задуману аграрну реформу в країні за прикладом Японії, що передбачала продаж селянам на пільгових умовах земель колишній японських колонізаторів та обмеження розміру орендної плати, решта ж підлягала обов’язковому продажу та передавалась під державне управління, а капітал вилучений таким чином інвестувався в торгівлю та промисловість. Землевласники в якості компенсації за обов’язковий продаж землі отримали акції державних підприємств і державні облігації. Ці цінні папери та акції використовувалися для інвестицій в приватні підприємства. В результаті таких заходів з’явилося велике число індивідуальних фермерських господарств.

Надалі відбулась реформація економіки, у 1959 році була запроваджена  програма економічних і фінансових реформ, а також лібералізація контролю ринку та стимулювання експорту. Тайвань досяг свого нинішнього економічного статусу, ґрунтуючись на певній, багато в чому відмінній від інших економік «азійських тигрів», стратегії розвитку і підходу уряду до приватного сектору і власної ролі в економіці. Уряд підтримував конкурентоспроможність місцевого бізнесу на зовнішніх ринках і використовував можливості експорту для зміцнення національного добробуту. Разом з тим виникло нове покоління промисловців і дрібних підприємців.