Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання

Національний університет фізичного виховання та спорту України

Кафедра: Олімпійського руху

Реферат

На тему:

Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання

Виконала

Студентка V курсу группи М4СМ

Машкєєва А.С

Вступ

Оновлення всіх сторін суспільного життя висунуло принципово нові вимоги до особистості фахівця. На перший план виходить потреба суспільства в конкурентоспроможних спеціалістах, які здатні вирішувати складні професійні завдання в постійно мінливих умовах виробництва. Інтелектуальний потенціал країни, що безпосередньо визначається якістю вищої освіти, стає найважливішим фактором не тільки економічного  і соціального розвитку, а й економічної та політичної стабільності країни, фактором її виживання. Це обумовлює необхідність докорінних перетворень системи підготовки професійних кадрів, необхідність впровадження в системі вищої професійної освіти міжнародних стандартів. В умовах постійних змін, спрямованості вектора вищої освіти на євроінтеграцію зростають вимоги до підготовки майбутніх учителів фізичної культури – «всебічно розвинених і професійно компетентних, здатних легко адаптуватися до змін у житті, спроможних не тільки вільно оперувати отриманими знаннями й уміннями та вміти передавати їх учням, але й безперервно, впродовж усього життя, збагачувати власний досвід професійного самовдосконалення, саморозвитку, самовиховання, творчої самореалізації»1. Теоретичні й методичні засади професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури досить ґрунтовно висвітлені в наукових розвідках дослідників (О. Ажиппо, Г. Арзютов, Р. Ахметов, В. Валієва,  О. Вацеба, Е. Вільчковський, В. Видрін, Г. Генсерук, М. Герцик, М. Годик, М. Данилко, Л. Демінська, А. Дорошенко, Є. Захаріна, С. Коровін, О. Куц, Л. Лубишева, Б. Максимчук, В. Маслов, Л. Матвєєв, Г. Панченко,  В. Платонов, Н. Пономарьов, Л. Сущенко, О. Тимошенко, Б. Шиян,  О. Шабалін). Науковці доводять, що фізкультурно-спортивна діяльність значною мірою втратила характер масової, що обумовлено не тільки особливостями соціально-економічної ситуації, а й тим, що освітня практика в галузі фізкультури й спорту недостатньо чітко зорієнтована на формування у майбутніх учителів готовності до фізкультурно-спортивної діяльності в загальноосвітній школі. Дослідники головною метою вчителя фізичної культури, що займається фізкультурно-спортивною діяльністю в загальноосвітній школі визначають – формування стійкої потреби учнів в здоровому і активному способі життя і заняттях спортом. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: розвиток рухових здібностей до рівня вищого, ніж на уроках

фізичної культури; формування життєво необхідних якостей особистості дозволяють їм успішно соціалізуватися, самостверджуватися, самореалізовуватися; формування стійкої мотивації до занять фізичною культурою і спортом; вміння здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність; досягнення суб’єктивно значущих результатів з виду спорту. Суттєвим моментом в рамках вирішення проблеми є особистість педагога-організатора фізкультурно-спортивної діяльності. Це пояснюється тим, що приклад тренера для підлітка часто є вирішальним. Метою статті є розкриття особливостей фізкультурно-спортивної діяльності в аспекті підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Для розкриття проблеми дослідження використано теоретичний метод – аналіз наукових джерел, що дало змогу визначити особливості фізкультурно-спортивної діяльності майбутніх учителів фізичної культури в аспекті їх фахової підготовки.

До завдань діяльності вчителя фізичної культури входить навчання  і виховання молодого покоління. Поряд з цією головною особливістю можна виділити низку інших, які, характеризуючи педагогічну діяльність взагалі, відрізняють діяльність вчителя фізичної культури з позицій загального і часткового. Розглянемо ці особливості. Підготовка фахівців у галузі фізичного виховання має переслідувати, на думку В. Мартиненко, такі цілі:  — створення умов для самоствердження та самореалізації особистості  з метою оволодіння професією й включення студента в систему безперервної професійної підготовки;  — поглиблене вивчення теоретичних і практичних дисциплін навчальних планів на всіх етапах безперервної підготовки освітньої галузі «Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини»;  — оволодівання, підвищення та збереження рівня фізичної підготовленості на всіх етапах безперервної підготовки; формування інтересу до професійної діяльності;  — забезпечення наступності в навчальних планах на всіх щаблях безперервної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту;  — впровадження в навчальний процес інноваційних технологій2. Якісні зміни, що відбуваються в системі вищої фізкультурної освіти, зачіпають і таку сторону підготовки майбутніх фахівців, як їх   загальнопедагогічна готовність до здійснення професійної діяльності.  У цьому аспекті, на думку З. Черних, в якості цільової установки повинні бути покладені сучасні вимоги до фахівців у галузі фізичної культури  і спорту3. Майбутній фахівець фізичного виховання та спорту розглядається  Л. Сущенко як особистість, яка цілеспрямовано здобуває у вищих навчальних закладах кваліфікацію відповідно до певного освітньо-кваліфікаційного рівня в процесі спеціально організованої навчально-виховної діяльності, спрямованої на підготовку до подальшої професійної діяльності щодо підтримки відповідного рівня фізичної культури населення або досягнення вищих спортивних результатів на олімпійській, світовій чи регіональній аренах у командному чи в індивідуальному вимірах4. Р. Клопов наголошує на тому, що «…реалізація завдань щодо професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту потребує плекання особистості, яка здатна до плідної професійної праці в сучасних умовах, готової до професійної діяльності та володіє не лише системою спеціальних знань, професійних дій і соціальних відносин, а й сформованістю і зрілістю професійно значущих якостей, відповідною кваліфікацією»5. Фахівець з фізичної культури повинен мати високий рівень професійної підготовки, поєднувати теоретичну і практичну підготовку, досконало володіти своєю спеціальністю, систематично поповнювати свої знання, удосконалювати свої вміння і навички новітніми технологіями та застосовувати їх в практиці фізичного виховання. Він має володіти, на думку О. Гауряк, таким якостями: ціннісними орієнтаціями особистості вчителя, моральними якостями, які невід’ємні від гуманістичної спрямованості особистості вчителя, ставлення до людини як до найбільшої цінності, готовністю до повноцінного міжособистісного спілкування; мати інтереси і духовні потреби6. На думку Б. Шияна, фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу навколишнього середовища на особистості. У процесі занять фізичними вправами в контексті зв’язку з естетичним вихованням можна   вирішувати такі завдання: виховувати здатність сприймати, відчувати  й оцінювати красу в сфері фізичної культури та інших галузях її прояву; формувати естетично зріле прагнення до фізичної досконалості; формувати естетику поведінки і міжлюдських стосунків у фізкультурній діяльності; виробляти активну позицію в утвердженні прекрасного, непримиренності до потворного, бридкого7. Отже, важливим складником підготовки майбутнього вчителя фізичної культури є його особистісні якості. Фізична культура особистості, як вважає В. Щербаков, проявляє себе  в здатності до саморозвитку, відображає спрямованість особистості «на себе», на предмет і процес професійної праці, а також на відносини, що виникають  в процесі фізкультурно-спортивної, суспільної та професійної діяльності8. Майбутні вчителі фізичної культури, як доводить І. Нікулін, реалізують в своїй підготовці в основному спортивну, навчальну та педагогічну діяльність, які взаємопов’язані між собою і послідовно змінюють одна одну. Їх розвиток відбувається неоднаково, внаслідок чого одні види діяльності на певних етапах стають провідними, підпорядковуючи собі інші, входячи з ними в протиріччя. Так, для більшості абітурієнтів  і студентів молодших курсів навчання на факультетах фізичної культури ВНЗ домінуючими виступають в основному спортивні інтереси, цілі, вміння та інші складові їх діяльності, тісно взаємопов’язані між собою. На ІІ–Ш курсах навчання починають превалювати навчальні характеристики діяльності студентів, «зростає значимість їх пізнавальних дій, які виступають інтелектуальної основою мотивації професійного цілепокладання майбутнього фахівця». Лише на старших курсах (IV–V) близько половини всіх студентів виявляються з провідними педагогічними інтересами, цілями, вміннями, орієнтацією на роботу в школі9. За твердженням Б. Шияна, для того, щоб учитель фізичної культури став майстром у вирішенні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати свої загальнопедагогічні й спеціальні  (з урахуванням специфіки своєї професії) здібності. Учитель-професіонал повинен володіти теорією навчання і виховання, предметами медико- -біологічного циклу, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, комп’ютерних технологій та ін.10