Людина як суб’єкт життя

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Кафедра соціальної роботи,

соціальної педагогіки та психології

РЕФЕРАТ

«Людина як суб’єкт життя»

Студента 1 курсу, групи МЕ17Б

Фізико-математичного факультету

спеціальність: математика, економіка

Іванов Євген Олександрович

Викладач з психології:

кандидат психологічних наук,

доцент Ржевська-Штефан З.О.

Кропивницький  - 2018

План

1. Сутність основних способів існування людини

2. Рефлексія або об’єктивна підстава світоглядних почуттів

3. Проблема трагедії життя

4. Дух серйозності

5. Комічне

6. Основа розуміння гумору та іронії

7. Детерміновість через свідомість

У статті  С. Л. Рубінштейна «Людина як суб’єкт життя»  розкривається сутність двох основних способів існування людини. Перший – життя, яке не виходить за межі безпосередніх зв’язків, що є природнім процесом з міцними зв’язками людини з іншими людьми, де моральність існує як невинність, як незнання зла, як справжній природній стан людини, стан її переконань, її буття. Другий спосіб існування пов’язаний з рефлексією, яка виводить людину подумки за межі безперервного процесу життя. Це стає вирішальним поворотним моментом, внаслідок якого закінчується перший спосіб існування. Після цього починається шлях до душевної спустошеності, до нігілізму, до морального розкладання, або ж інший шлях – побудова морального життя на новій свідомій основі.

       З появою рефлексії пов’язане філософське осмислення життя. Свідомість постає як розрив, як вихід з повного поглинення безпосереднім процесом життя для формування ставлення до нього. З цього моменту постає проблема «ближнього» й «далекого» відношення людини до життя, до довкілля та усвідомленого ставлення опосередкованого через «далеке». Від узагальненого, підсумкового ставлення людини до життя залежить і поведінка суб’єкта в будь- якій ситуації і сутність залежності його від цієї ситуації або в ній. Рефлексія або об’єктивна підстава світоглядних почуттів є життя людини як трагедія, драма або комедія.

       Основою трагічного є ставлення людини до трагічного як існуючого об’єктивно, гумористичне повинне грунтуватися на відповідній характеристиці самого  життя. Таким чином варто розділяти здатність розділяти здатність розрізняти і розуміти трагічну сторону життя, трагедію як закономірно виступаючу сторону життя, як не випадковість, мова йде про трагічне або комічне в житті. Кожне з цих почуттів – це узагальнене ставлення до життя. Питання про перевагу цих почуттів вирішується конкретно. Без цього розуміння неможливе розуміння діалектики об’єктивного і суб’єктивного. Проблема трагедії життя – це  проблема не страждань, а трагічної долі, сплетення проблеми добра і зла, суперечливості життя, необхідності йти до добра через зло, загибель добра. Трагізм виникає там, де гарне і прекрасне втягується життям у згубний для людини конфлікт. У житті має місце і трагічне і комічне, тріумфує в ній то добро, то зло. Уся справа полягає в тому, щоб виділити об’єктивне співвідношення між ними, їхнє сплетіння й адекватне ставлення до кожної ситуації. Звідси – різне ставлення людей до однієї ситуації.

      Отже, суть полягає у співвідношенні добра і зла, трагічного і комічного, в усвідомленні людиною протиріч, а не абсолютизації одного почуття. Часто генералізація іронії перетворюється в нігілізм – заперечення ідеалів. Взаємозв’язок таких аспектів, як «гумористичне», «іронічне», «трагічне», їх перехід один в одного відповідає складності і співвідношенню життєвих протиріч.

      Винятком з правила складає перевага трагічного ставлення до життя: воно виправдане у вигляді зв’язку з духом серйозності, тобто серйозного відповідального ставлення до  життя, що пов’язане зі ставленням до буття і небуття до життя і смерті. Це виникає внаслідок того, що життя людини через факт смерті перетворюється в щось, що підводить підсумок. У смерті фіксується підсумок. Таким чином, наявність смерті перетворює життя в щось серйозне, відповідальне, у термінове зобов’язання, у термін, який може минути в будь-який момент. Є певні умови, за якими серйозне ставлення до життя і смерті постає як трагічне. По-перше, наскільки це залежить від того наскільки завершеним буде життєвий задум, справа, якою живе людина, по-друге, у невизначеності долі тих людей, яким був потрібен. Трактування трагедії в такий спосіб упирається питання про загальне й одиничне існування: про людину (окрему особистість) і народ, державу, людство, людське життя. Автор приводить у приклад позицію Гегеля щодо ставлення до трагічного як конфлікту двох сил, конфлікту, перенесеного з життя в сферу ідей.