Контрольная работа по "Экономике"

1. Зміст поняття «ціна зрілості»: дослідження економічних наслідків старіння населення на прикладі Китаю

У світі швидкий розвиток громадського господарства, зниження народжуваності і деякі інші фактори викликали прискорення процесу старіння населення. У Китаї, як і в багатьох країнах, швидкий розвиток медичної науки і практики призвів до зниження смертності; політика обмеження народжуваності (тобто політика планомірного скорочення народжуваності) викликала різке скорочення співвідношення працюючого населення та пенсіонерів.

Тривале, швидке старіння населення не тільки відбивається на пенсійній системі, а й на національній економіці. Зі збільшенням частки населення старшого віку посилилося негативний вплив на економіку країни, наприклад, відбулося зниження рівня заощаджень та інвестицій; спостерігається обмеження внутрішнього споживчого попиту; збільшення фінансового тягаря та ін.

Китайська влада стурбована проблемою народжуваності в країні і старінням місцевого населення. До 2030 року чисельність людей старше 65 років перевищить в КНР 20% населення і складе 280 млн. чоловік. Таким є наслідок політики по обмеженню народжуваності, яка проводилася в Піднебесній кілька десятиліть. Наприкінці 2015 року китайська влада прийняла історичне рішення – дозволити будь-яким подружнім парам мати по дві дитини. Однак не всі сім'ї можуть собі це дозволити з економічної точки зору. Тому в Пекіні перейшли до вирішення нового завдання – розробки варіантів матеріального стимулювання народжуваності.

Китайська влада розглядають нові заходи для стимулювання народжуваності в країні, в тому числі введення фінансових субсидій для сімейних пар, які зважилися на народження другої дитини.

До 2016 року в країні вже відбувалися деякі пом'якшення контролю народжуваності: наприклад, в КНР вже дозволили мати по дві дитини, якщо «хоча б один з батьків є єдиною дитиною в своїй сім'ї». Сенсаційність ж нового рішення Пекіна полягала в тому, що обмеження знімалися вже абсолютно для всіх китайських сімей.

В 2016 році, після скасування програми «Одна сім'я – одна дитина», в Китаї народилися 17,86 млн. осіб – це більш ніж на 1,3 млн. осіб перевищує показник попереднього року. Уточнюється, що це було максимальне за 20 років збільшення народжуваності.

Старіння населення як проблема виявлялася в західних країнах в різний час: у Франції та Швеції – в XIX ст .; в Англії і Німеччині – в 1930 р .; в США – в 1945 р. Китай можна розглядати як суспільство старіння тільки з 1999 року, але темпи старіння кратно перевищують багато розвинених країн. Так, для збільшення частки населення у віці від 65 років і старше з 7 до 14% Франції буде потрібно 115 років, Швеції – 85 років, США – 66 років, Англії – 45 років, а Китаю – тільки близько 25 років.

Але справа не тільки в збільшенні частки населення старшого віку, а в співвідношенні темпів зміни цієї частки і темпів економічного зростання. У розвинених країнах темпи економічного зростання і накопичення капіталів вище темпів старіння населення. У Китаї, навпаки, населення старіє швидше, ніж економічний розвиток. Тому утримання літніх людей стає фінансовим тягарем і вимагає великих людських і інших ресурсів.

Таблиця 1

Зміна числа 65+-річних і ВВП на душу населення

[pic 1]

У Китаї, на відміну від розвинених країн, ресурсів з підтримки літніх людей недостатньо. Одна справа розвинені країни, які можна розглядати як «суспільство старіння», але в яких ВВП на душу населення становить $ 31, 8432 – 55, 8368. Інша справа «суспільство старіння» в Китаї, де ВВП на душу населення становить $ 7, 9247. Поки і середній рівень, і частка витрат на утримання літніх людей, медичну та іншу допомогу в ВВП європейських країнах вище, ніж в Китаї, і ця динаміка може зберегтися до 2050 р..

Старіння населення необхідно розглядати в контексті «демографічного дивіденду» щодо «демографічного пасиву». Саме останній стан і характерний для сучасного Китаю.

Негативними сторонами впливу старіння населення на китайську економіку є: зниження частки кінцевого споживання у ВВП, нестабільність внутрішнього попиту на товари тривалого користування і інноваційні товари; проблема дефіциту робочої сили; збільшення фінансового тягаря та тощо. Зупинимося на них докладніше:

1. Зниження частки кінцевого споживання у ВВП. Незважаючи на зростання споживчих витрат і заощаджень, стимулювання витрат кінцевого споживання для зростання ВВП (процентний пункт) знижується (табл. 2). Воно скоротилося з 5,9% в 2011 р. до 3,6% в 2014 р., тобто за 3 роки (а фактично за 2, так як вже в 2013 р. воно становило 3,6%) скоротилася більш ніж на 60%.