Економічне прогнозування та планування

Державна фіскальна служба України

Університет державної фіскальної служби України

Реферат

на тему:

«Економічне прогнозування та планування»

Виконала:

Студентка 5 курсу

Групи ЕМУ-18-1

Духно Олександра Олександрівна

Ірпінь 2019

Зміст

Введення………………………………………………………………………………. 2
1. Класифікація прогнозів і планів. …………………………………………………..3
2. Методи прогнозування. …………………………………………………………….7
2.1 Методи експертних оцінок. ………………………………………………………12
2.2 Методи екстраполяції……………………………………………………………. 12
2.3 Методи моделювання та економіко-математичні методи …….…………….... 13
2.4 Метод економічного аналізу……………………………………………………. 13
2.5 Балансовий метод. ………………………………………………………………..14
2.6 Нормативний метод. ……………………………………………………….……..15
3. Методи планування і планових розрахунків. …………………………………….17
3.1 Нормативний (нормалізоване) метод. ………………………………………..….18
3.2 При пофакторно методі………………………………………………………..… 19
3.3 Програмно-цільовий метод. …………………………………………………...…20
Список використаної літератури ……………………………………………....……. 23

Введення

Щоб ефективно керувати народним господарством або будь-яким його структурною ланкою, необхідно чітко знати, якими повинні бути вплив на економіку і його наслідки.
У країнах з розвиненою ринковою моделлю економіки прогнозування і планування є найважливішим інструментом державного регулювання економіки. Націлене застосовуючи такий інструмент, ці країни, як відомо, домоглися великого успіху в технічному прогресі, підвищення рівня життя населення та інших соціально-економічних областях.                         В даний час слід відзначити безперервно зростаючу потребу в прогнозах.
Теорія прогнозування і планування економіки базується на економічній теорії.                 Якщо остання вивчає глибинні процеси економічного розвитку, встановлює їх суть, рушійні сили для будь-яких суспільно-економічних формацій, то прогнозування і планування є робочим інструментом визначення величин економічних показників, дозволяють виявити найбільш ефективні методи регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві та одночасно виступають в якості методологічної основи при розгляді питань прогнозування та планування галузевих економік

1. Класифікація прогнозів і планів

Прогнозування являє собою процес розробки прогнозів. Під прогнозом розуміється система науково обгрунтованих уявлень про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи його розвитку. Для формування стратегії і тактики розвитку економіки розробляється система прогнозів, включаючи прогнози тимчасового аспекту і за рівнями управління, а також приватні та комплексні прогнози економічного і соціального розвитку країни і регіонів. На основі результатів прогнозних розрахунків визначаються найважливіші напрями стратегії соціально-економічного розвитку, складаються індикативні плани, формується механізм державного регулювання економіки і визначаються параметри основних регуляторів (державного замовлення, цін, податків і пільг, державних інвестицій і позик, страхових резервів і т.д. ).                                 За масштабом прогнозування виділяють: макроекономічні прогнози, міжгалузеві та міжрегіональні, прогнози розвитку народногосподарських комплексів, галузеві та регіональні прогнози, прогнози ланок економіки: підприємств, об'єднань, окремих виробництв і продуктів.                                                                                         У тимчасовому аспекті прогнози поділяються на: довгострокові (від 5 до 15-20 років), середньострокові (від 3 до 5 років), короткострокові (від місяця до року), оперативні (від одного місяця - на кожен день, тиждень, декаду).
Планування - це процес наукового обгрунтування цілей, пріоритетів, визначення шляхів і засобів їх досягнення. На практиці воно реалізується шляхом розробки планів. План являє собою документ, який містить систему показників і комплекс різних заходів щодо вирішення соціально-економічних завдань. У ньому відображаються цілі, пріоритети, ресурси, джерела забезпечення, порядок та строки їх виконання. Прогноз і план взаємно доповнюють один одного.                                                                                 До планування відносяться: суспільно-політичний нагляд над економікою і контроль через різні політичні установи (уряд, парламент, адміністрація президента, політичні партії тощо);оцінка стану економіки на конкретний момент часу;
оцінка спонтанних тенденцій розвитку;  проектування на майбутнє бажаного економічного рівня, а також використання всіх необхідних засобів, для досягнення намічених цілей.                 Основною функцією планування є формулювання курсу дій над керованою системою, з наступним формулюванням комплексу заходів з їх реалізації, що знаходить своє відображення у змісті плану.                                                                         План складається з окремих розділів, в цих розділах обгрунтовуються шляхи вирішення завдань, що стоять перед державою в галузі економіки в плановому періоді, визначаються основні показники по галузях і сферах економіки.                                         Певні показники повинні бути обгрунтовані, а в плані повинні бути передбачені антиінфляційні заходи і приділено особливу         увагу розділам з соціальної політики держави.
Все вищевикладене відноситься до макроекономічного планування, яке можна визначити як свідома дія.  Мета макроекономічного планування - привести після закінчення певного терміну до бажаного результату національну економіку в цілому.
Економічною наукою і практикою розроблено різні форми планування.
Директивне або адміністративно-командне планування - власником засобів виробництва є держава. Планові завдання доводяться до всіх ланок економіки і є обов'язковими для виконання. Плани розробляються виходячи із загальнодержавних інтересів. Директивне планування намагається виключити вплив ринку на економіку та виносить на макрорівень вирішення всіх мікроекономічних завдань. Директивному планування командно-адміністративної системи характерна наскрізна система планування, яка об'єднує всі рівні господарювання в жорстку систему.                                                                 Відсутня самостійність підприємств, що виключає прийняття рішення, обліку та аналіз мікроекономічних рішень. Як показав досвід розвитку вітчизняного господарства, директивне планування втратило свої переваги перед іншими методами, які використовують держави в ринкових умовах. Індикативне планування, тут вихідною базою планування є змішана економіка. Планові документи містять лише загальні прогнози про бажаний розвиток економіки, а також включають рішення про державні витрати, капіталовкладень і про поточні витрати державних підприємств. Основним завданням плану виступає координація використання державних ресурсів, що не претендує на пряме визначення рішень представників приватного сектора. Індикативне планування впливає на приватний сектор через попит, через його обмежує або стимулюючий характер, тут немає великого поділу між планом і ринком, так як план виконує підпорядковану роль при ринку.
Стратегічне планування являє собою процес визначення довгострокових цілей, обгрунтування пріоритетів і формування механізму щодо їх реалізації. Воно передбачає облік факторів зовнішнього середовища: технологічних, економічних, конкурентних, соціальних, міжнародних, ринкових, політичних. Найбільшого поширення набули директивне, індикативне, стратегічне планування. Директивне та індикативне планування є основним робочим інструментом по реалізації ідей, поставлених у стратегічних планах (прогнозах). Планування в ринковій економіці здійснюється переважно економічними методами, а основними економічними регуляторами, є податки, митна і фінансова політики.