Обов’язкове медичне страхування

Обов’язкове медичне страхування

Підготувала: Гуменюк Міла

У більшості розвинутих країн існує система обов’язкового медичного страхування Для порівняльного аналізу було обрано 4 країни, що наведені в Таблиці 1, які детально розглянуті нижче.

Таблиця 1

Джерело: складено автором на основі [1].

Канада

У Канаді існує універсальна система оплачуваного державою медичного страхування, яка називається Medicare, яка управляється незалежно тринадцятьма провінціями та територіями. Кожен громадянин і постійний житель потрапляє під дію системи автоматично. Єдиним вибором для споживачів у системі первинного страхування є вибір постачальників (фактично надають інформацію, товари та послуги споживачам і отримують платежі). З сторони постачальника є вибір: чи бути у домінуючій державній системі, або бути незалежним приватним постачальником, який є рідкісним для більшості напрямків (постачання медикаментів, медичного забезпечення, клінік та ін). Вдповідно до рейтингу World Health Organization: National Health Account Statistics Канада витрачає близько 11% ВВП на видатки на охорону здоров'я. [2] Medicare надає необхідні лікарняні та медичні послуги, які є безкоштовними на місці надання послуг для мешканців, а також деякі субсидії на ліки та довгострокову допомогу. Кожна провінція/територія несе відповідальність за підвищення доходів, планування, регулювання та забезпечення надання медичних послуг, хоча федеральний уряд регулює певні аспекти ліків, що відпускаються за рецептом, і субсидує провінції покриттям послуг для уразливих груп населення.

Оскільки всі послуги, що покриваються медичним державним страхуванням, є безкоштовними на місці обслуговування, видатки на медичну допомогу в цій системі фінансуються переважно через загальні податкові надходження, або в деяких провінціях з невеликими дотаціями з податків на основні доходів, які разом охоплюють 70% витрат на охорону здоров'я.

Додаткове страхування, засноване на зайнятості (пропонується роботодавцями) має тенденцію охоплювати такі послуги, як оптометрія, стоматологічне та розширене покриття ліків.

У більшості провінцій немає спеціалізованих контрактів (домовленістю з конкретною мережею аптек+клінік), тому споживачі не обмежуються будь-якою конкретною мережею провайдерів; проте споживачі повинні отримувати підтвердження хвороби від своїх сімейних лікарів, щоб бачити фахівців. Роботодавці сплачують плату за послуги, а кожна провінція/територія встановлює власний графік оплати. Комплектні платежі DRG (Diagnosis Related Group) використовуються для виділення коштів лікарням в декількох провінціях (наприклад, в Онтаріо), але ця система платежів в основному невидима для пацієнтів. Важливо зазначити, що в більшості провінційних та територіальних законів приватним страховикам заборонено пропонувати покриття послуг, що надаються урядовою програмою.

Незважаючи на те, що дефіцит постачальників та тривалі терміни очікування для отримання послуг зменшуються, Канада намагається контролювати зростання витрат на охорону здоров'я.

Німеччина

Уряд Німеччини спонсорує обов'язкове універсальне страхове покриття для всіх, включаючи тимчасових працівників, що проживають у Німеччині. Система первинного страхування Німеччини є системою соціального медичного страхування, яка охоплює близько 90% населення в приблизно 200 конкуруючих організаціях з охорони здоров'я (так звані Sickness Funds), а решта населення (переважно споживачі з високими доходами) купують приватну систему медичного страхування. Хоча роботодавці відіграють певну роль у відстеженні планової реєстрації у страхових програмах, збираючи доходи від працівників і передаючи їх у квазі-урядове агентство, вони не є спонсорами: страхування не пов’язане з зайнятістю, оскільки всі плани доступні незалежно від того, де працює споживач. Німеччина витратила близько 11% ВВП відповідно до World Health Organization: National Health Account Statistics.