Поняття господарського договору. Істотні умови господарських договорів

Поняття господарського договору. Істотні умови господарських договорів

План

1. Правове забезпечення господарського договору

2. Поняття та основні ознаки господарського договору

3. Істотні умови господарських договорів

1. Правове забезпечення господарського договору

Станом натепер питання юридичної природи поняття договору загалом, а також господарського договору як його різновид залишається досить складним та багатоаспектним у юридичній науці. Тематиці правової характеристики договору та господарського договору присвячується достатня увага правових експертів, хоча при цьому й відсутні єдині уніфіковані підходи. З огляду на вказане, видається корисним і необхідним здійснити узагальнення наявних у теорії національного права та законодавства підходів до розуміння відповідних правових явищ.

Право України регулює майново-господарські та інші відносини суб'єктів господарювання з іншими учасниками відносин у сфері господарювання завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: 1) договір та 2) господарський договір.

Перша категорія - майновий договір - є загальною. Законодавчо-майнові договори усіх видів врегульовано ЦК (ст. 626 - 654).

У господарському праві категорія «договір» використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 626 ЦК, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності суб'єкта господарювання майнові договори є різні.

Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво - з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність суб'єктів господарювання, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — категорією господарського договору.

Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуальним кодексом України (зараз носить назву Господарський процесуальний кодекс), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні ти виконанні господарських договорів (ст. 1 ГПК) [2].

Отже, категорії «договір» і «господарський договір» співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються:

а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, позика, кредит, банківський вклад, факторинг, комерційна концесія) статтями Цивільного кодексу;

б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну) [4, с. 111].

Поняття договору має досить складну та різноаспектну юридичну природу. Насамперед слід вказати, що, як випливає з ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України [2, ст. 461] (далі – ЦК України), договір є дво– чи багатостороннім правочином. При цьому відповідно до цієї ж статті ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків [3].