Добросовiснiсть як принцип конкурентного права

ДОБРОСОВІСНІСТЬ ЯК ПРИНЦИП КОНКУРЕНТНОГО ПРАВА

Існування добросовісної конкуренції в Україні пов’язане з формуванням добрих торгових та інших чесних звичаїв у господарській діяльності. Завдяки таким звичаям в державі формується культура конкуренції та узгоджуються підходи до визначення добросовісності чи недобросовісності певної конкурентної поведінки.

На сучасному етапі розвитку формуванням глобальних ринків з прискоренням науково-технічного прогресу, спостерігається поширення інтересу держав до антимонопольної політики, порівнянний з тим, який відбувався наприкінці XIX століття, в момент її зародження, що заклав основи регулювання конкуренції. Лібералізація ринків спонукають до пожвавлення відносин конкуренції на світових ринках, що в свою чергу породжує нові механізми регулювання добросовісної конкуренції.

Мета - полягає у здійсненні аналізу особливостей принципу добросовісності в конкурентному праві України, визначення особливостей застосування принципу добросовісності в конкурентному праві України.

Виклад основного матеріалу. Під конкурентним правом розуміють сукупність норм, що забороняють: зловживання корпораціями своїм домінуючим становищем на ринку; дії підприємств та компаній, спрямовані на усунення чи послаблення конкурентів, демпінг; дискримінацію малого та середнього бізнесу; антиконкурентні угоди між суб'єктами підприємницької діяльності; надання державної допомоги (субсидування виробництва), яка спотворює конкуренцію [1]. У вузькому значені прийнято вважати, що до системи конкурентного права належать заходи антимонопольних органів й органів по регулюванню діяльності суб’єктів тимчасових і природних монополій щодо здійснення державного контролю за дотриманням законів й інших нормативно-правових актів, до яких зводять антимонопольну політику.

Незалежно від особливостей національних моделей антимонопольної політики в усіх країнах забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про взаємний продаж, пов’язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економіко-аналітичних методів й інструментів захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних економік.

В сфері розвитку антимонопольної політики виділяють таку тенденцію розвитку антимонопольної політики, яка полягає в тому, що політику конкуренції можна розглядати з точки зору захисту прав людини на добросовісну конкуренцію на ринку.

Практика застосування чинного конкурентного законодавства свідчить, що учасники конкурентного змагання діють добросовісно, а у разі порушення їх прав і законних інтересів можуть звернутися за захистом від проявів недобросовісної конкуренції. Таким чином, презумпція добросовісності підтримується презумпцією невинуватості учасника конкурентного змагання доти, доки особа, чиї права порушені недобросовісними діями конкурентів, не пред’явить своєї вимоги [2, с.5].

Встановлення презумпції добросовісності, з одного боку, надає змогу стороні вільно реалізовувати свої права і обов’язки, з іншого – бути захищеною від недобросовісних чи недружніх дій з боку інших учасників конкурентних правовідносин, таких як зловживання правом чи недобросовісна конкуренція

Принцип добросовісності в конкурентному праві безпосередньо пов’язаний з презумпцією добросовісності дій учасників конкурентних відносин, яка йому кореспондує. Зокрема, Г. А. Гаджиєв зазначає, що держава не має права створювати юридичну, податкову систему, керуючись припущеннями про те, що суб’єкти економічних відносин – недобросовісні і незаконослухняні громадяни [3, c. 87]. С. А. Мосіна, вважає, що презумпції в праві нерозривно пов’язані з кореспондуючими їм конституційними принципами, і кореспондуючий презумпції правовий принцип наповнює її своїм змістом і обмежує правову презумпцію цим змістом [4, c. 5–6].