Проблема кримiнальноi вiдповiдальностi за катування в Украiнi

ПРОБЛЕМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КАТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Одним із найважливіших завдань кожної держави є охорона прав та свобод людини і громадянина, що включає в себе захист їх життя та здоров’я. Задля забезпечення цього в міжнародному праві було введено декілька нормативно правових актів, які забороняють катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання. До них відносяться: Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (1984 р.), до якої Україна приєдналася у 1987 році та Європейська Конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або принижуючому гідність поводженню та покаранню (1987 р.), яка була ратифікована Україною 21 січня 1997 року.

У національному законодавстві заборону катувань визначає ч. 1 ст. 28 Конституції України, вона закріплює: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Крім того, Кримінальний кодекс України містить ст. 127 «Катування». Вона безпосередньо визначає таке діяння як суспільно небезпечне та встановлює покарання за його вчинення.

Не дивлячись на об’ємний перелік нормативно-правових актів, що забороняють катування, залишається ще ряд зовсім неврегульованих питань.

Першою проблемою є невідповідність ст. 127 КК України нормам міжнародного права. Адже вказана стаття не охоплює катування та нелюдське поводження з боку посадових осіб, а також ігнорує тортури, що вчиняються шляхом мовчазної згоди або ж бездіяльності.

Саме тому до правоохоронців замість статті про катування (127 КК України) частіше застосовують норму про перевищення влади або службових повноважень (365 КК України). Санкція за останню є більш м’якою, що тягне за собою несерйозне ставлення посадовців до заборони катування. Це в свою чергу породжує безкарність та приховує реальну кількість випадків тортур в правоохоронних органах.

Проте, існує й інша, позитивна, практика кваліфікації катування вчиненого посадовою особою – за сукупністю ст. ст. 127 та 365 КК України. Втім застосовується вона не так часто.

Рішення проблеми невідповідності законодавства, я вбачаю, у його зміні або доповненні, орієнтуючись на рішення ЄСПЛ. Крім того, доцільно було б ввести жорсткішу кримінальну відповідальність за здійснення катування посадовими особами, а також контроль за найбільш «сприятливими» місцями для їх вчинення.

 Друга проблема – нечіткість у визначенні терміну «інші насильницькі дії», про який йдеться в об’єктивній стороні злочину. Єдиного визначення цьому терміну в юридичній літературі не існує. Загально, він включає в себе дії, що супроводжуються стресом, почуттям жаху чи неспокою та здатні принизити особу, зламати її морально. Через невизначеність «інших насильницьких дій» в законодавстві виникає складність у кваліфікації злочинів.