Юридична практика: види, форми, методи

Тема 4. Юридична практика: види, форми, методи.

В умовах розбудови демократичної, правової, соціальної Української держави та громадянського суспільства потребують постійного вдосконалення і розвитку право та його реалізація, що є складовими правової системи України. Одним з важливих елементів цієї системи є юридична практика.

Головною метою даного дослідження є комплексний аналіз юридичної практики, як елемента правової системи України, її поняття, змісту та видів, узагальнення її в діяльності судових та правоохоронних органів.

Теоретичні знання про сутність, основні ознаки та види юридичної практики є обов’язковим складником професійної освіти та виховання майбутнього юриста. Так, в університетах Великої Британії у програмах післядипломної юридичної освіти одним із найпопулярніших є саме спецкурс «Юридична практика». Юридичну практику слід розглядати як систему (цілісну й логічно узгоджену сукупність) трьох елементів: 1) юридичної практичної діяльності правників професіоналів; 2) осмисленого й накопиченого в її процесі та за її наслідками соціально-правового досвіду вирішення юридичних справ; 3) результатів аналізу та узагальнення цього досвіду, оформлених переважно у вигляді письмових джерел (сукупності конкретних рішень, рекомендацій та інших документів) [1].

Юридична практика характеризується такими загальними рисами:

1. Є особливим видом соціальної діяльності (в котрій, крім юридичної, виокремлюють також економічну, політичну, організаційно-управлінську, культурну діяльність тощо), досвіду її здійснення та її результатів.

2. Має конкретно-історичний характер. Юридична діяльність виникає разом з виникненням права і держави, залежить від них у своїй еволюції, слугує дієвим засобом впливу на всю систему суспільних відносин. На зміст юридичної практики суттєво впливають зміни в сутності, формах, функціях права і держави, структурних елементах правової системи.

3. Формується, узагальнюється та закріплюється у правовому середовищі, яке включає всі елементи, пов’язані з генезою права, впливом юридичних норм на суспільні відносини, життєдіяльністю людей у державно-правовій сфері.

4. Здійснюється професіоналами-правниками, які мають вищу юридичну освіту й володіють спеціальними правовими знаннями та досвідом.

5. Регламентується нормативними актами, які закріплюють компетенцію її суб’єктів, межі здійснення ними своїх повноважень, перелік її можливих засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи закріплення й оформлення отриманих результатів. Процесуальним законодавством детально врегульована юридична процедура. Крім норм права, діяльність юристів регулюється також іншими соціальними нормами, насамперед корпоративними (закріплюються в статутах адвокатських об’єднань та юридичних фірм) і нормами моралі (в кодексах професійної етики).

6. Виступає важливим засобом вирішення соціальних конфліктів, суперечностей між учасниками правових відносин. Конфліктні ситуації заважають суб’єктам реалізовувати свої права, отримувати соціальні блага, задовольняти життєві інтереси. В процесі юридичної роботи конкретизуються межі можливої і необхідної поведінки суб’єктів, встановлюються гарантії від протиправного втручання з боку інших суб’єктів, відбувається притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Зазначені риси юридичної практики дозволяють вбачати в ній самостійний елемент правової системи, відмінний від суміжних правових явищ і процесів [2].

Під структурою юридичної практики розуміється її будова, розташування основних елементів, які визначають її зміст, забезпечують її цілісність, збереження притаманних їй властивостей і функцій.

Структурними елементами (складниками) юридичної практики є її суб’єкт, об’єкт, юридичні