Судова влада і судочинство у Великому князівстві Литовському

Модульна робота № 2

Студентки 1 курсу ОР «Бакалавр» IV потоку 16 групи

31 жовтня 2022 р.

Тема: Судова влада і судочинство у Великому князівстві Литовському

Проблематика: Судово-адміністративна реформа (1554-1556). Виникнення нових судів, їх характеристика. Докази. Порівняння судової системи України-Руси і Великого князівства Литовського.

Мета: Чітко з’ясувати: передумови, зміст та наслідки судово-адміністративної реформи. Які повноваження були у кожного з судів? Хто їх очолювали? Що відносилось до їх компетенції? Які зміни відбулися порівняно з судовою владою і судочинством України-Руси. Чим обумовлені ці зміни.

Наталія Яковенко висловила тезу, що українське суспільство в період Великого князівства Литовського жило у правовій державі. Всі проблеми, що виникають повині вирішуватись в суді. Суд — та сама інституція, яка здатна забезпечити підвалини функціонування правовї держави. Судові рішення є остаточні і оскраженю не підлягають. Щоб правова держава була у повному вимірі, треба, щоб і виконавча, і законодавча влади були відокремлені.

«Старовини не рушити, а новини не заводити»

Одною з самих визначних сил, яка сприяла зросту Литви і взагалі української культури в Литовській державі — було власне національне українське право, стародавні народні правничі звичаї. Українське право було чинним у своїй давній, звиклій зовнішній формі, а саме  руською мовою. Природній розвиток українського права довший час відбувався повільно та без жодної затримки.

На українських землях князівства Литовського вся повнота судової влади належала якщо не голові держави, то удільним князям. Проте, починаючи з судово-адміністративної реформи (1564–1566), відбуваються зміни щодо розподілу влади. З першої половини XVI ст. у Литовському князівстві помітно посилюється роль шляхти, що розпачала змагання за рівність у правах на рівні з магнатами. На численних сеймах шляхта завзято порушувала питання про скасування судових привілеїв магнатів і створення шляхетських судів. Це і стало передумовою реформи.

Власне, мета реформи полягала в закріплені фактично можливості здійснювати судочинство таким чином, щоб кожна з верств населення мала доступ до суду.  

Незважаючи на те, хто ти, що ти, але якщо твій правовий статус закріпленний у нормах закону, то ніхто не може вирішити твоєї проблеми, тільки як у суді. Не до короля чи князя треба іти, а одразу у суд.

Завдяки реформі розвантажуються значною мірою обсяги обов’язків центральних судів і переміщають свій центр ваги до місцевих судів. На мій погляд, реформа почала процес відокремлення судової влади. А саме процес інтституалізаціїї. 

Інституалізація — процес у наслідок якого певне явище, що сформувалося у взаємодії з традицією, набуває нормативності і впорядкованості. І от саме судова реформа внесла це у структуру судів. Всі ці суди знайшли закріплення у Литовських статутах (1566 — розпочався процес, у 1588 — закріпив і судочинство, і існуючу систему судів на державному рівні).

Етапи: Деперсонізація судової влади. Персона монарха є тільки в тому випадку, коли йдеться про арбітра, або ж вищу інстанцію. Пізніше з’являються трибунали — інституція, як апеляційна інстація.

Формалізація — закріплення у чинних нормативних актах.

Інтеграція — полягає у відповідності влади до суспільних відносин, що панують у державі, що проявляється у процедурах, принципах і нормах.

Закладено було підвалини у принцип розподілу влади, а це принцип правової держави, якій передує конституційна держава. Хочу зауважити: розподіл, не поділ, оскільки поділ був притаманний для феодальної держави, для станово-представницьких монархій. На той час судовій владі так і не вдалося ще повністю відділитися від адміністрації.