Реалiзацiя права на медичну допомогу в умовах пандемii коронавiрусноi хвороби

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСНОЇ ХВОРОБИ

Сфера охорони здоров’я, зокрема в частині надання медичної допомоги, перебуває в стані трансформації, а медична реформа, яка відбувається на сучасному етапі розвитку України, потребує взаємодії законодавства та практичних порад з боку міжнародних практик. Пацієнти повинні бути забезпечені правом на якісну медичну допомогу, що має відповідати як сучасним технологічним стандартам, так і принципам гуманізму та людяності в стосунках між пацієнтом і надавачем медичних послуг. Кожному пацієнту при будь-якому медичному втручанні має бути гарантовано якість і безпеку наданої медичної допомоги й недопущення невиправданого ризику для життя та здоров’я.

Необхідно зазначити, що вітчизняна нормативно-правова база містить положення, що регулюють права громадян у сфері надання медичної допомоги. Пандемія COVID-19 змусила внести чимало змін у законодавство, зокрема щодо регламентації прав людини у сфері охорони здоров’я. Так, 13.04.2020 Верховна Рада приймає Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»[1]. Отже, постало питання про можливості реалізації права на медичну допомогу в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19).

Право на медичну допомогу як особисте немайнове право пацієнта. Національним законодавством не закріплено визначення поняття права особи на медичну допомогу, тому на основі міжнародного законодавства та доктрин пропонуємо таке визначення цього поняття. Право на медичну допомогу – можливість кожної людини вимагати від суб’єктів, що здійснюють медичне обслуговування населення, ужиття комплексу заходів, які спрямовані на профілактику, діагностику, лікування й реабілітацію фізичного та психічного стану її здоров’я.

Право на медичну допомогу як особисте немайнове право пацієнта, на думку Р. Стефанчука, має містити:

а) права, пов’язані з наданням медичної допомоги (право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарногігієнічним вимогам; право на поважне та гуманне ставлення з боку медичного й обслуговуючого персоналу; право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу: право на проведення консиліуму й консультацій інших спеціалістів; право на полегшення болю, пов’язаного із захворюванням чи медичним втручанням, тощо);

б) права, пов’язані з інформованою згодою пацієнта (право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про стан свого здоров’я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної й у доступній формі інформації про безпечні, ефективні, доступні та прийнятні методи профілактики, діагностики, лікування й медико-соціальної реабілітації здоров’я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про обрану методику лікування та її наслідки; права, що забезпечують медичну таємницю (право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою, про встановлений діагноз, про застосовувані методи профілактики та лікування тощо) [2, с. 29].

Стаття 284 Цивільного кодексу України проголошує право фізичної особи на надання їй медичної допомоги незалежно від будь-яких обставин. Фізична особа, яка досягла 14 років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на надання кваліфікованої медичної допомоги, право на вибір лікаря та його заміну, на вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, а також право відмовитися від лікування [3].

У статті пропонуємо розглянути особливості змісту й реалізації такого складника права на медичну допомогу, як права, пов’язані з інформованою згодою пацієнта. Такі права передусім включають право на отримання інформації про стан свого здоров’я, про наявні