Правова природа колективних угод і колективних договорів

Вступ

Актуальність обумовлена ​​тим, що за останнє десятиліття в правовій науці утворився перелік правових доктрин, які отримали закріплення в Конституції України і визначили вектор розвитку правової системи України. Акценти правового регулювання помінялися: вони змістилися з сфери державно-правових в сферу міжособистісних відносин. У зв'язку з чим, виникає необхідність теоретичного моделювання оціночних критеріїв системи. Вони використовуються для характеристики сутності, призначення і функцій колективного договору в якості ведучого інституту сучасного трудового права, чиї норми сприятимуть регламентації сукупних умов застосування праці у українських  роботодавців.

Метою є теоретико-правове осмислення колективного договору в якості найважливішого правового інституту трудового права. В якості методу використовувалися діалектичні принципи пізнання соціально-економічних і правових явищ, теорії, які розглядають взаємозумовленості та взаємозв'язку. Результат - приналежність колективного договору до різновиду нормативно-правового договору дозволяє виявити джерело норм права по відношенню до даної формі права. Як висновок можна сказати, що колективний договір - це акт договірного правотворчості. Являє собою різновид так званого соціального договору, який відображає спільний інтерес суб'єктів соціально-трудових відносин.

В системі соціального партнерства важливе місце займають колективні договори і угоди. При цьому колективний договір виступає в якості базового інструменту, що спирається на принципи соціального партнерства у відносинах між працівниками і роботодавцями і забезпечує реалізацію цих принципів на рівні організації, де і розглядаються різні аспекти соціально-трудових відносин. Значимість колективного договору визначається також тим, що в даний час державне правове регулювання забезпечує мінімальний рівень соціальних гарантій для працівників та його підвищення можна реалізувати на колективно-договірній основі.

Наукова дослідженість.  В останні роки зростає кількість порівняльних досліджень проблеми «Управління працею» в різних національних соціально-політичних контекстах. при цьому особлива увага приділяється змінам у соціальній політиці і нових ролей колективних акторів - профспілок, підприємців і держави, подібністю і своєрідності трудових відносин у випадках різних політико-економічних систем, що склалися в сучасному світі.

Здійснення порівняльно-політичного дослідження вирішальним чином обумовлено можливістю визначити предмет вивчення, що вимагає формування загального понятійної мови, що дозволяє виробити критерії, контекст і процедури порівняння. Перед автором стояла не тільки загальна проблема аналізу нових явищ, процесів і тенденцій у трудовій сфері різних країн, а й особлива задача нового опису трудових відносин, що враховує їх політичний характер.

Правова природа колективних угод і колективних договорів

Виклад основного матеріалу. Серед вчених існує думка, що колективні договори відносяться до локальних нормативних актам Алексєєв В. М.  відносить колективний договір про деяке локальних нормативних актів і визнає за ним пріоритет в ієрархії локальних нормативних актів [1].

Єрохін С.В. теж вважає колективний договір локальним нормативним актом і зазначає, що колективний договір також виконує роль кодифікованого правового акта в структурі локальних джерел трудового права [5, с. 15].

Дані дослідники не бачать відмінностей між нормативно-правовим актом і нормативно-правовим договором. Останнім часом все частіше з'являються думки вчених про змішану природі колективного договору. Наприклад, Б.А. Горохів стверджує, що в силу своїх властивих ознак колективний договір являє собою правовий акт, який містить колективно-локальні норми трудового права[4, c. 102]

Дослідники, які наполягають на змішаній природі колективного договору,

1 . Алексєєв В. М. Правовий статус людини та його реалізація у взаємовідносинах держави та суспільства в державному управлінні в Україні. Теоретичні засади взаємовідносин держави та суспільства в управлінні : монографія. Чернівці, 2012. С. 151–169.