Норми права

НОРМИ ПРАВА

В основі пізнання права лежать дві фундаментальні гносеологічні структури, які визначають його осмислення і розвиток. Своє теоретичне обґрунтування вони отримали в двох основних і протилежних історично сформованих пізнавально-правових парадигмах мислення та реалізації права, які між собою містять усе розмаїття концепцій відповідних типів, а саме: природно-правової та позитивно-правової парадигми права [4]. Гносеологічні настанови релятивізму і догматизму, свідомо чи несвідомо прийняті в концепціях природного і позитивного права, зумовлюють усі особливості пізнавальних процесів у сфері права і його реалізації. Ці настанови протилежні, але однаково вони відображають основні ідеали і принципи, цілісну й водночас антиномічну природу права [1].

Таким чином, в своєму моральному вимірі право виходить з відомої контроверзи: чи не допускаючи встановлення нормативних приписів про те, як вести себе віч з тим, щоб досягти найкращого результату, воно вимагає дотримання вищезгаданої «моралі боргу», що покладає обов'язок всіх і кожного утримуватися від посягань на легітимно присвоєний особою обмежений ресурс. Зазначені нижня і верхня межі свободи особи задають контури його прийнятного правового поведінки [3]. Визнана за особою свобода поводитися в рамках зазначених меж служить природно-правовими підставами права в цілому і його основного системного елемента - нормативного висловлювання.

Раціональні зерна можна знайти в кожній з наведених дефініцій. Але навряд чи можна погодитися з твердженням, що норма права - це тільки результат моральних переживань, так як її інші властивості при цьому не враховуються. Викликає заперечення і трактування норми права як діалогу, хоча, зрозуміло, слід враховувати значення взаємодії людей при формуванні та реалізації правових норм. Але в будь-якому випадку реальний вплив тут в кінцевому рахунку надає не діалог як такий, а результат цього діалогу і взаємодії.

Норми права регулюють суспільні відносини, а через них — поведінку кожної людини, яка виступає у певних соціальних ролях. Цей процес відбувається шляхом сприяння формуванню нових, закріплення вже існуючих або висвітлення віджилих відносин [2].

Економічні відносини, будучи базовими, визначальними матеріальний рівень життя людей, відносинами, в процесі участі в яких виробляються товари, надаються послуги, виконуються роботи, здійснюється обмін виробленими матеріальними благами і, в кінцевому рахунку, формується матеріальна основа існування окремої людини, окремої сім'ї, окремої держави, в даний час підлягають детальному правовому опосередкування. Необхідність правового впливу на учасників економічних відносин обумовлена ​​досить високим рівнем суспільного розвитку, в тому числі технічного, високим рівнем розвитку виробництва, що дозволяє виробляти досить велика видова різноманітність продукції, в тому числі, з використанням штучно створених матеріалів [3]. При це сучасний рівень техніки дозволяє організовувати випуск різної продукції не тільки на базі великих єдиних майнових комплексів, а й на базі дрібних виробництв.

Виробнича діяльність як великих, так і дрібних майнових комплексів, пов'язана не тільки з випуском необхідної суспільству продукту, але і з викидом відходів своєї діяльності з різними фізичними властивостями (рідкі, тверді, газоподібні), ніж, безумовно, завдається шкода навколишньому природному середовищу. Поряд з цим в силу постійно зростаючої «погоні» за надприбутками можуть мати місце порушення технології виробництва, що, як правило, призводить до випуску продукції, здатної чинити негативний вплив безпосередньо на здоров'я споживача [2].