Легальність та легітимність державної влади

Введення        

 «Ефективність, а значить і політична стабільність і безпека державної влади багато в чому залежить від суб’єктивної оцінки зі сторони тих, кому адресовані владні приписи, і від поведінки яких, в кінцевому рахунку, залежить їх результативність. Суб’єктивна оцінка державної влади, як правило, здійснюється по двом критеріям: легальність і легітимність.»[5, с.106].

Проблематика легітимності останні роки набирає актуальність в правовій та політичній науці України. Взагалі то ця тенденція характерна для всіх пострадянських країн.

Причиною цього стало багато факторів, такі як розвиток юридичної та політичної науки, актуалізація проблематики громадянського суспільства, зміна сприйняття державної влади суспільством.

При радянській владі проблема легітимності глибоко не досліджувалась та не афішувалась. За ідеологією влада була народною формувалася народом з найбільш гідних представників, тож не потребувала якихось додаткових методів підтримки та схвалення. Розпад СРСР та руйнація радянської моделі політичного життя, призвів до необхідності пошуку нових підходів до владно-управлінських відносин, і актуалізував проблему легітимності.

Зацікавленість проблемою легітимності зазвичай зростає у період падіння довіри до владних інститутів держави та кризи влади. Через це більшість випадків дослідження легітимності несуть в собі й встановлення причин кризи легітимності влади та делегітимізації владних інститутів.

Кризи легальності та легітимності державної влади зустрічаються в більшості країн, що утворилися після розпаду СРСР. В історії сучасної України існує два яскравих приклади криз, пов’язаних з легальністю та легітимністю. Мова йде про події помаранчевої революції (2004-2005 рр.) та революції гідності (2014р.). В першому випадку, причиною цих подій стала нелегальність нової влади. В другому ж випадку до трагічних наслідків призвела не легітимність її рішення.

Наведенні вище приклади пояснюють актуальність досліджень легальності та легітимності державної влади, та підкреслюють їх необхідність.

1.Поняття державної влади

Поняття влади є широковживаним . Так, наприклад, нам відомі сімейна влада, влада старших,  судова влада і т.д. Але ці поняття об’єднує одна спільна характеристика  - всі вони є відображенням відносин, де воля одних  суб’єктів домінує на волею інших.

М. Вебер давав таке поняття владі: влада – це  будь яка вірогідність реалізації своєї волі в даному соціальному відношенні, навіть всупереч опору, на чому б ця вірогідність не ґрунтувалася б.[1,c. 109]

М.Вебер назвав три джерела влади:

Насильство ( фізична сила або погроза її використання)

Право ( становище і повноваження, звичаї та традиції, контроль над          ресурсами.)

Авторитет ( соціальні зв’язки, спеціальне знання)

Соціальна влада невід’ємна від будь-якої організованої, та хоч трохи стійкої спільноти людей.  В свою чергу державна влада є різновидом соціальної влади.

Соціальна влада – одна з форм управління соціальними прогресами, при якій узгодження сумісної діяльності людей досягається шляхом підкорення їх керуючому суб’єкту, тобто воля одних індивідів та соціальних груп підкорюється іншим.

Державну владу доволі часто ототожнюють з владою політичною.

Політична влада – спосібність соціальної одиниці і організацій та індивідів, що її представляють, нав’язувати свою волю іншим соціальним одиницям, здійснювати інтереси даної соціальної одиниці насильственними чи не насильственними засобами.

Політична влада нерозривно пов’язана з владою державною. Для того щоб домінуюча соціальна група в повній мірі могла реалізувати політичну владу, вона має володіти важелями державної влади. Але не можна їх ототожнювати. Варто одразу відрізнити державну владу від політичної.  Політична влада, по своєму об’єму, значно ширша за державну. Державна влада є лише однією з форм політичної влади. Будь яка державна влада має політичний характер, але не кожна політична влада є й державною.  [2, c 13]