Право державної та комунальної власності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра цивільного права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

з цивільного права на тему:

«Право державної та комунальної власності»

        Виконав :

        Студент  ІІІ курсу

        Групи ПВ-36

        денної форми навчання

        Феник Ростислав Олегович

        Науковий керівник:

асис. Німак М. О.

Львів – 2017

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….…….……........3

РОЗДІЛ 1. Поняття та загальна характеристика права державної та  комунальної власності ............................................……………………………….6

1.1. Право державної власності .........................................................................6

1.2. Право комунальної власності ...................................................................17

РОЗДІЛ 2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності………......................................................................................................19

РОЗДІЛ 3. Цивільно - правовий статус і правовий режим майна державних та  комунальних підприємств та установ..........................................……………….31

ВИСНОВКИ……………...………………………………..……....………..…....39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ………......……………….......41

ВСТУП

Актуальність теми. Проблематика державної та комунальної власності в Україні є однією з найбільш актуальних. Це обумовлено як загальною тенденцією до зростання економічної ролі державної власності майже в усіх країнах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці країн, зокрема національній економіці України. Визначення передумов державної власності, відтворення історичної логіки її розвитку є, на наш погляд, найменш вивченими питаннями в економічних дослідженнях.

Досі немає чіткого визначення концепції права державної та комунальної власності України.

У зв'язку з цим виникає питання права власності держави. Як відомо, теорія прав власності, не спростовуючи поняття її економічного змісту за К. Марксом, розглядає власність як систему відносин чи навіть матеріальне їхнє втілення у вигляді "пучка прав", що випливає з використання об’єктів власності, а "правила гри" визначають і регулюють законодавці, тобто державні органи влади. Для реалізації прав власності потрібні відповідні інститути. Оскільки теорія прав власності вважається однією з теорій неокласичного напряму економічної думки ("економічний імперіалізм"), то тривалий час вона розглядалася в системі інституціоналізму. Хоча останній спромігся поєднати марксистську концепцію власності з неокласичною теорію прав власності, що на сьогодні слід вважати певним прогресом в еволюції економічної думки. Перенесення теорії прав власності з неокласичної теорії до інституціональної можна пояснити тим, що предметом дослідження стали різні інститути, такі, як освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї, міжнаціональні відносини тощо, що потребують правового статусу, а значить, прерогативи держави.

Звернемо увагу на те, що виконувати економічні функції держава спроможна лише за умов власного поля діяльності, тобто через власні об’єкти власності. Тому не зайвим буде визначення об’єктів державної власності в Україні. Теорія і практика розвинутих країн свідчать про те, що об’єкти державної власності згруповуються у загальнодержавну, муніципальну (місцеву) та комунальну власність. До загальнодержавної, як правило, належить чимала частка національного багатства: земельні надра, їхнє виявлення й розробка, водні, лісові тощо ресурси, національні комунікації, як-то лінії електромереж, мости, нафто-, газо- та продуктопроводи, зона повітряного простору, ресурси космічних систем, частотний діапазон, власні підприємницькі структури, зокрема ті, що "виробляють" так звані суспільні товари, а також державні утворення, що діють за кордоном. Таким чином, виключно державною власністю мають бути такі об’єкти, які впливають на долю переважної більшості населення країни, стан його здоров'я, рівень життя, соціальну захищеність, інтелектуальний розвиток, національну безпеку. До муніципальної власності належать місцеві підприємства, частково державні споруди на цій території (що визначається окремою угодою між центральною і місцевою владою), значна частка доходів від їх функціонування, заклади загальної освіти, муніципальні наукові заклади, медичні установи місцевого значення, заклади культури та спорту тощо. Комунальна власність включає підприємства комунальної сфери: житло, будівлі комунального призначення тощо. У будь-якому разі, відносини й права власності між зазначеними типами державної власності мають правове вирішення на рівні загальнонаціонального законодавства.