Військові конфлікти на території колишнього СРСР за участю Російської Федерації

Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська Політехніка”

[pic 1]

Контрольна робота

з дисципліни “Політологія ”

Тема: “Військові конфлікти на території колишнього СРСР за участю Російської Федерації”

Виконала:

студентка групи ГД-22

Баюш Юлія Сергіївна

Перевірив:

Лопата Мар’ян Олегович

Дата здачі роботи: вівторок, 21 грудня 2020 р.

Львів ● 2020

ЗМІСТ

1. Конфлікт Нагірного Карабаху
2. Конфлікт Росії з Грузією
3. Конфлікт на території Молдови (Придністров’я)
4. Анексія Криму
5. Конфлікт на сході України

Конфлікт Нагірного Карабаху

Нагірний Карабах – це адміністративно-територіальне утворення в Закавказзі між Вірменією та Азербайджаном. Офіційно територія є частиною Азербайджану, але на даний момент фактично контролюється невизнаною Нагірно – Карабаською Республікою.

Історія конфлікту Вірменії з Азербайджаном  триває ще з початку 20 століття.
У складі Російської імперії Нагірний Карабах був місцем постійних конфліктів вірмен, чисельність яких переважала в регіоні, і азербайджан. Між двома групами постійно відбувалися збройні сутички. Після Жовтневої революції 1917 року регіон увійшов до складу Закавказької Федерації, яка в травні 1918 року розпалася на три держави: Грузинську, Вірменську та Азербайджанську республіки. Статус Нагірного Карабаху залишався невизначеним.

У липні 1918 року місцеві вірмени на з'їзді оголосили про автономність Нагірного Карабаху і обрали Народний уряд. Період з 1918 по 1920 рік відомий як "вірмено-азербайджанська війна". Уряд Азербайджану жорстко придушував всі повстання вірмен. Вірменські війська вторгалися на територію Карабаху. Конфлікт був закінчений після втручання російських військ.

У 1920 році владою СРСР було прийняте рішення і регіон був переданий Азербайджанській РСР. Причиною цього рішення стало встановлення комуністичної влади, яку підтримали представники влади СРСР.

У 1988 році Рада Нагірно - Карабаської автономної області, переважно заселеної вірменами, звернулася до керівництва СРСР,  з проханням про передачу Нагірного Карабаху Вірменії. Політбюро ЦК КПРС відповіло відмовою, що призвело до масових акцій протесту в Єревані і Степанакерті. Збройні сутички між азербайджанами та вірменами знову поновилися.

У грудні 1989 року влада Вірменської РСР і НКАО підписали спільну постанову про включення області до складу Вірменії, на що Азербайджан відповів артилерійським обстрілом карабахського кордону. У січні 1990 року Верховна Рада СРСР оголосила надзвичайний стан в зоні конфлікту. [pic 2]

30 серпня 1991 Азербайджанська Республіка отримала незалежність і одразу анулювала автономний статус Нагірного Карабаху. Територія Нагірного Карабаху офіційно перейшла до складу Азербайджанської республіки. 2 вересня 1991 року в Степанакерті було проголошено незалежність Нагірно-Карабахської республіки. Жодна країна в світі не визнала незалежність НКР, це самопроголошення визнали лише такі ж новоутворення в результаті воєн: Абхазія, Південна Осетія та Придністров’я. Ця подія поклала початок відкритому збройному конфлікту між Азербайджаном, Вірменією і силами самооборони Карабаху. У 1991 році в регіоні було введено воєнний стан. 

Спроби посадити сторони за стіл переговорів були на різних рівнях. Врегулювати конфлікт намагалась так звана Мінська група ОБСЄ, співголовами якої стали Росія, Франція і США. Вона була створена в березні 1992 року на конференції Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ) в Мінську.

В кінці квітня - початку травня 1991 року в НКАО була проведена операція «Кільце» силами ОМОНу Азербайджану і військ МВС СРСР. Протягом трьох тижнів депортації піддалося вірменське населення 24 карабахських сіл, більше 100 чоловік були вбиті. Сили МВС СРСР і радянської армії проводили акції з роззброєння учасників зіткнень до серпня 1991 року, коли в Москві почався путч, який призвів до розвалу СРСР. Баку офіційно визнав цей акт незаконним. У ході війни між Азербайджаном, Нагірним Карабахом і Вірменією, сторони втратили від 15 тис до 25 тис чоловік, більше 25 тис отримали поранення, сотні тисяч мирних жителів покинули місця проживання. З квітня по листопад 1993 року Рада безпеки ООН прийняла чотири резолюції з вимогою про припинення вогню в регіоні, але не одної з них  виконано не було.