Міжнародно-правовий принцип незастосування сили або погрози силою в констексті дій Російської федерації проти України

Мироненко А. О. ЮП-301

Посилання: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Prav_2014_18_26.pdf

Індивідуальна робота з міжнародного права

Рецензія на науковому статтю «МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ПРИНЦИП НЕЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ АБО ПОГРОЗИ СИЛОЮ В КОНТЕКСТІ ДІЙ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ»

Автором даної наукової статті на тему «Міжнародно-правовий принцип незастосування сили або погрози силою в констексті дій Російської федерації проти України» канд.юрид.наук, професор Київський національний університет ім. Тараса Шевченка кафедра міжнародного права Інституту міжнародних відносин О. В. Задорожній. Статтю було опубліковано у науково-правовому журналі «Праовова держава», випуск 18, 2014р.

Стаття О. В. Задорожнього присвячена важливій проблемі сучасного етапу політичного розвитку зокрема Україна, але також і присвячена політично-економічних відносин України з іншими державами. Агресія Російської Федерації проти України стала загрозою усьому існуючому світовому порядку, який у значній мірі ґрунтується на міжнародноправовому принципі незастосування сили чи погрози силою.

Відмова ядерної держави, однієї із найпотужніших у воєнному відношенні, члена Ради Безпеки ООН, від дотримання цього принципу ставить перед світовим співтовариством, можливо, найбільш серйозні виклики з моменту завершення Другої світової війни.

Актуальність даної теми на мою думку, може проявлятися в тому, що даний приклад неправомірних дій з боку Російської федерації у вигляді незасстосування сили або погрози силою може бути застосований з боку інших держав. Якщо не принімати ніяких дій, то результати можуть бути просто ужахающі. Я вважаю, що навіть наслідки можна порівняти з наслдіком, коли в Німеччині до влади прийшла фашистська партія Гітлера, яка почала накопичувати військову силу, хоча це було заборонено Версальским договором 1919р. Інші країни проігнорували це, і як наслідок Друга Світова війна з мільйонами жертв для майже кожної країни нашого світу.

На самому початку своєї статті автор зразу же починає розглядати дане питання в історичному аспекті поняття незастосування сили або погрози силою. Зокрема говориться, що становлення незастосування сили та погрози силою як принципу міжнародного права слід пов’язувати із укладеними на багатосторонній основі міжнародно-правовими актами, якими ці ідеї було реалізовано на рівні конкретних норм. Першим з таких актів стала Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 р., підписана і ратифікована 26 державами. Конвенцією було кодифіковано право і практику щодо добрих послуг, посередництва та арбітражу, передбачено створення спеціального інституційного механізму – Постійного третейського суду, заснованого у 1900 р.

Далі автор більш детально розповідає про проведення Другої Гаазької мирної конференції 1907 р., на якій було переглянуто Конвенцію 1899 р., прийнято Конвенцію про обмеження застосування сили при відшкодуванні за договірними борговими зобов’язаннями (згідно з її положеннями сила могла застосовуватись лише при відмові передати справу на арбітражний розгляд), ряд конвенцій щодо ведення бойових дій, удосконалено норми регулювання діяльності Постійного третейського суду. А також розглядає Ухвалення Статуту Ліги Націй 1920р. як нового етапу становлення принципу незастосування сили. Уже у його преамбулі було вказано про важливість «прийняти деякі зобов’язання не вдаватися до війни» для розвитку співробітництва між народами і для гарантії миру і безпеки.