Правова система Туреччини

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТУРЕЧЧИНИ 4

РОЗДІЛ 2. СУДОВА СИСТЕМА ТУРЕЧЧИНИ 10

ВИСНОВОК 13

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 14

ВСТУП

Враховуючи чималу вагу Туреччини у міжнародній політиці та її роль у Чорноморському регіоні, стає актуальним осмислення для українських вчених та політиків усього ходу розвитку державного устрою сусідньої Туреччини, у тому числі і з метою не повторювати її помилок та невдач.

У юридичній літературі вкрай мало приділяється уваги розвитку державного ладу такої унікальної країни як Туреччина, яка ввібрала в себе державно-правові традиції і Європи, і Азії, пройшла шлях від традиційного східного суспільства до демократичного режиму західного.

За останні п'ятнадцять років ЗМІ не замовкають обговорювати сучасну Туреччину, її бурхливі події, військові перевороти, реформи, конституційні референдуми тощо.

Мета даної роботи: дослідити сучасний стан правової системи Туреччини.

Завдання даної роботи:

 Розкрити становлення правової системи Туреччини;

 Дослідити судову систему Туреччини;

Структура роботи:

Реферат складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТУРЕЧЧИНИ

Республіканська форма правління, після довгого періоду султанату, була проголошена Конституцією Туреччини 29 жовтня 1923 р. Це сталося після перемоги національно-визвольного руху на чолі з Мустафою Кемалем (відомим з 1934 р. як Ататюрк) у війні за незалежність із державами Антанти, які Османську імперію у Першій світовій війні, і з грецькими військами, які спробували захопити значну частину Анатолії, та підписання Лозанського договору [2, с. 128-131 ].

Текст Конституції Туреччини проголошував, що "суверенітет належить народу". Республіка оголошувалась світською державою, проте іслам був офіційною релігією.

У 1937 роках в конституцію були внесені незначні зміни. Іслам втратив статус національної релігії. Жінкам було надано виборчі права. Також до тексту конституції було додано шість ідеологічних принципів Народно-республіканської партії, також відомі як «шість стріл» М. К. Ататюрка: республіканізм, націоналізм, етатизм, лаїцизм, народність та революційність [6, с. 19]. Всі вони характеризують державний устрій Туреччини і досі. М. Кемаль залишався президентом аж до своєї смерті в 1938 р., а його Народна Республіканська партія продовжувала країною до 1950 р., поки не зазнала виборів поразки від створеної в 1946 р. опозиційної Демократичної партії (ДП) [7, c. 31].

Нова адміністрація стала проводити курс на демократизацію політичного життя та лібералізацію економіки, відхід від етатизму. Однак на початку 1960-х років в економіці Туреччини почали наростати кризові явища. Зросла політична напруга, і 27 травня 1960 р. у Туреччині стався державний переворот. 27 травня 1960 р. уряд було повалено армією під тим приводом, що керувала з 1950 по 1960 р.р. Демократична Партія зловживала владою. Для реорганізації Кабінету міністрів та політичної системи Туреччини було створено Комітет національної єдності, що складався з 38 членів на чолі з Джемалем. Гюрселем [2, 140-143 ].

12 червня 1960 р. Конституція 1924 р. була скасована. 9 червня 1961 р. референдум ухвалив нову конституцію. Турецька республіка проголошувалась національною, демократичною, світською, соціально-правовою державою з республіканською формою правління. Закріплені громадянські права не зазнали особливих змін, хоча були розширені основні права та свободи громадян, включаючи свободу переконань, друку та публічних виступів та гарантії рівності для не мусульман.

Але