Регулювання валютних курсів, їх методи

Регулювання валютних курсів, їх методи. Курсова політика НБУ.

Іноземна валюта купується і продається на валютному ринку за ціною, яка називається її обмінним курсом. Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Тобто це є ціна іноземної валюти у внутрішній валюті іншої країни [1].

Як і будь-яка ціна, валютний курс зазнає відхилення від вартісної основи – паритету купівельної спроможності валют – під впливом попиту та пропозиції. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями – вартістю, грошима, ціною, процентом, платіжним балансом та ін..

Валютні курси встановлюються активними учасниками валютного ринку, крім систем регульованих валютних режимів, де курси валют встановлюються з втручанням органів грошової влади. Встановлення курсів обміну валют офіційними державними органами (центральними банками чи іншими фінансовими установами) або на основі ринкових механізмів має назву котирування. У практиці банків різних країн використовують два види котирування: пряме та зворотне. У випадку прямого котирування певний фіксований обсяг іноземної валюти виражається у національних грошових одиницях. Рідше застосовується зворотне котирування – величина, протилежна прямому котируванню. Його основою є тверда сума національної валюти. Курси іноземної та національної валют є взаємооберненими величинами, які відповідають однаковій пропорції обміну двох валют [2].

Курс національної валюти визначається обсягом іноземної валюти, який можна продати або купити за одиницю національної валюти на певний час.

Розрізняють наступні види валютних курсів:курс «спот»; курс «форвард»; номінальний валютний курс; реальний валютний курс; двосторонній валютний курс; багатосторонній валютний курс [3].

Становлення курсу національної валюти виглядає зовсім по-іншому. Підвищення ціни (курсу) національної валюти потребує меншої кількості одиниць національної валюти для обміну на іноземну. Дана національна валюта у цьому випадку дорожчає для нерезидентів, і попит на неї знижується. Падіння ціни (курсу) національної валюти веде до зростання попиту на неї з боку нерезидентів, так як національна валюта здешевлюється: для обміну одиниці іноземної валюти потрібна більша кількість одиниць національної валюти.

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими. При фіксованому режимі валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси  змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

[pic 1]

Рис.1: Сучасні типи режимів валютних курсів [4].

Внаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи золоті паритети та фіксовані на них валютні курси були скасовані та встановлено режим гнучких курсів валют.

В сучасних умовах за фіксованого курсу центральний банк підтримує валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют. Зміни співвідношення попиту та пропозиції іноземної валюти впливають на обсяг золотовалютних резервів країни, та відповідно й на грошову базу (корекція платіжного балансу здійснюється шляхом змін у рівні золотовалютних резервів).

Режим вільного плавання передбачає встановлення валютних курсів тільки на підставі співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту. У міру зміни цього співвідношення змінюється валютний курс, що сприяє автоматичному вирівнюванню платіжного балансу, і немає потреби витрачати золотовалютні резерви [5].

Між плаваючим та фіксованим режимами валютних курсів визначають ряд відмінностей:

• плаваючий режим знімає з уряду відповідальність за регулювання валютного курсу, але водночас, не залишає можливості підтримання окремих галузей національної економіки;
• плаваючий курс дає змогу нівелювати (певний час) зовнішній вплив та оперативно досягти рівноваги платіжного балансу, забезпечити автономність монетарної політики, але не обмежує інфляцію;
• режим «плавання» послаблює "дисципліну" цін і посилює інфляцію, а фіксований курс позбавлений цих недоліків. Також, при дефіциті платіжного балансу найбільша свобода маневру зберігається за плаваючого курсу;
• дестабілізуюча спекуляція валютою імовірніша у випадку плаваючих, а не фіксованих валютних курсів.

Фактори курсоутворення поділяються на три основні групи: кон’юнктурні (короткотермінові),структурні (довготермінові)та форс-мажорні (надзвичайні) фактори [6].