Вимивання ембріонів у овець та кіз

Зміст

Вступ        3

1.        Індукція поліовуляції        4

2.        Вилучення ембріонів        5

2.1.        Лапаротомія        5

2.2.        Лапароскопія        6

2.3.        Трансцервікальний метод        7

3.        Оцінка якості ембріонів        9

Висновки        10

Список використаних джерел        11

Вступ

Метод трансплантації ембріонів у вівчарстві має не лише науковий, а й значний практичний інтерес. Він дозволяє значно прискорити оцінку виробників за якістю потомства, з чим пов'язаний генетичний прогрес порід овець, що розводяться.

Збільшення виробництва продукції вівчарства неможливе без підвищення продуктивності тварин. Однак, при традиційних методах ведення галузі – це процес довготривалий. Потрібні принципово нові підходи в селекційно-племінній роботі, а саме: широке впровадження у практику сучасних досягнень генетики, селекції і біотехнології, зокрема методу трансплантації ембріонів [1].

Перенесення ембріона (ПЕ) є методом допоміжної репродукції, заснований на одержанні кількох ембріонів в організмі самки-донора, які потім переносяться в організми різних самок-реципієнтів.

Проведення гормонотерапії з метою стимулювання множинної овуляції та ПЕ забезпечує інтенсивне використання генетично покращених самок. За останні 25 років було досягнуто значного прогресу в галузі ПЕ, що сприяло поліпшенню генетичних якостей овець та кіз.

Перші експерименти з перенесення ембріонів у овець та кіз було здійснено 75 років тому (Варвік та ін., 1934). Після 1960-х років вони були продовжені в Австралії (Мур і Роусон, 1960) та в Новій Зеландії (Тервіт та Хавік, 1976) і допомогли уточнити умови застосування та можливості цієї біотехнології.

Протягом останніх 20 років перенесення ембріонів застосовувалося в Австралії та Новій Зеландії для поєднання генетичного матеріалу Ангорських кіз з невеликим ризиком здоров'ю. У Франції проводиться програма щодо генетично покращених молочних овець (порода Лакауне, що використовується у виробництві сиру рокфор). Міжнародна торгівля замороженими ембріонами овець та кіз сприяла поширенню у всьому світі зародкової плазми, з дуже низьким ризиком для здоров'я. Як наслідок, сталося швидке генетичне покращення різних порід та створення альтернативних виробничих різновидів м'яса, молока, вовни [2].

1. Індукція поліовуляції

Технологія трансплантації ембріонів складається з кількох елементів, причому кожен є самостійною операцією. Перша з них - це добір донорів, у яких стимулюється множина овуляція. Теоретичні засади індукції поліовуляції, розроблені ще М.М. Завадковським у 1935 році з метою підвищення плодючості овець, отримали продовження у роботах вітчизняних та зарубіжних учених [3].

Останнім часом з метою стимуляції суперовуляції у донорів в основному застосовують фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), фолітропін і практично відмовилися від використання рідкої сироватки жеребних кобил (СЖК) вітчизняного виробництва, оскільки її використання дає нестабільні результати. Найчастіше донори на стандартну дозу СЖК або взагалі не реагують, або відбувається утворення фолікулярних кіст [4].

Як правило, стимуляція поліовуляції здійснюється гормональною обробкою тварин, при цьому дослідники використовують різні схеми аплікації екзогенних гормонів. Поряд із безперечними досягненнями, експериментатори відзначають, по-перше, широку варіабельність яєчникової відповіді на введення екзогенних препаратів, по-друге, несинхронність овулювання дозрілих фолікулів. Для подолання зазначених недоліків дослідники оптимізують схеми викликання поліовуляції, використовуючи поєднання різних препаратів. Так, повідомляється про більш високий рівень поліовуляції у кіз при комплексному застосуванні PMSG та GnRH (у середньому 12,7 овуляцій), ніж при використанні тільки СЖК (9,7 овуляцій). Інші автори наводять дані про те, що при використанні ФСГ у поєднанні з людським гонадотропіном – рилізинг гормоном для викликання поліовуляції 82% тварин відповіли високою поліовуляцією (середня кількість овуляцій склала 18,5 на одну тварину) [5].