Правосвiдомiсть як джерело права

ПРАВОСВІДОМІСТЬ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВА

Суспільне буття завжди потребувало врегулювання певною нормативною системою. Однією з таких систем є право, яке здійснюється завдяки правосвідомості. З точку зору позитивного права, правосвідомість являє собою сукупність емоцій, почуттів, настанов, ідей, теорій, концепцій, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формуються ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямів розвитку правової системи. А право розглядається як система загальнообов’язкових норм і принципів, спрямованих на забезпечення індивідуальної свободи та суспільного порядку, ефективна дія яких забезпечується державою. Тобто, дивлячись на право, у людини формується певне усвідомлення, своєрідна правова свідомість.

 На мою думку, право  відображається у правосвідомості. Правосвідомості і праву характерні такі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, та іншими чинниками. Але у системі правового регулювання правосвідомість і право мають дещо окремий автономний характер. Правосвідомість включає не тільки раціональне знання про правову дійсність, а й емоційне, ціннісне ставлення до права, що складається в тому чи іншому суспільстві, і яке лише частково раціоналізуються свідомістю індивіда. Таке інтелектуально-емоційне сприйняття права і становить зміст правової психології. Становлення і розвиток права потребують знань і розуміння як правосвідомості, так й інших правових явищ, що зумовлює залежність права від правосвідомості. Ця своєрідна підпорядкованість відчувається у процесі як нормотворчості, так і правореалізації. Це пояснюється природою поведінки суб’єктів права. Хоч яка б була їх поведінка, вона завжди є обміркованою, включає в себе психологічні елементи. При цьому значення того чи іншого виду правової свідомості визначається формою реалізації норм права. При звичайних формах (виконанні, додержанні, використанні) правосвідомість орієнтує суб’єктів права на добровільне виконання і додержання норм права, на недопущення зловживання правом при його використанні. Тут на перше місце висувається розвинуте почуття права і законності, які виконують функцію гаранта найбільш масового добровільного додержання та виконання норм права. На мою думку, правосвідомість виступає джерелом права тоді, коли люди не лише безпосередньо сприймають правові приписи через систему законодавства, а осягають їх й завдяки самоосмисленню, тобто переважно через свої внутрішні переконання і свідомість. Правосвідомість можна розглядати взагалі як першоджерело права, адже перш за все у соціумі зароджувалась і розвивалась свідомість, згодом вона перетворилась на правосвідомість, бо людям потрібно було створити певні загальні правила поведінки для всього суспільства з метою унормування всього процесу взаємовідносин між людьми. Ми формуємо позитивне право, ґрунтуючись не тільки на законодавчу основу, але й, в першу чергу, орієнтуючись на правову свідомість суспільства. Таким чином, і була відшукана правова свідомість у психіці особистості. А вже сама правосвідомість сприяла створенню права як такого, тобто вона також є джерелом правотворчої ініціативи. Особливого значення правосвідомість набуває на етапі обговорення та прийняття нормативно-правових актів. При визначенні шляхів формування законодавства враховується емоційне ставлення населення до необхідності врегулювання певної сфери суспільних відносин. При розробленні законопроекту законодавець спирається на правову ідеологію, створює правові приписи, які б втілювали очікувані суб'єктами суспільних відносин еталони та зразки поведінки.