Недоліки законодавчого регулювання протидії домашньому насильству

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ДОМАШНЬОГО  НАСИЛЛЯ

1.1. Сімейне насильство як соціальне явище

Згідно з визначенням Закону України «Про запобігання насильству в сім’ї», ухваленого Верховною Радою України у 2001 році, насильство в сім’ї – це «будь-яке умисне фізичне, сексуальне, психологічне чи економічне діяння одного члена сім’ї щодо іншого відповідно до конституції. член сім'ї як людина і громадянин вчиняє дії, що порушують його права і свободи та завдають моральної шкоди, фізичного чи психічного здоров'я». Жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку чоловік постійно б’є та принижує, дівчина-підліток, яка зазнає сексуального насильства з боку вітчима, хлопець, якого побиває мати-алкоголічка, стара бабуся, яку ненавидять її власні діти.

Домашнє психологічне насильство – насильство, яке спричиняє психологічний вплив на члена сім’ї через словесні образи, погрози, переслідування чи залякування – це насильство, яке навмисно викликає емоційну незахищеність, нездатність захистити себе, шкодить або може зашкодити психічному здоров’ю.

Закон виділяє чотири види домашнього насильства:

•  фізичне;

•  психологічне;

• економічне;

•  сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї - умисне побиття, нанесення тілесних ушкоджень членом сім'ї іншому члену сім'ї; а також приниження вашої честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї - це примус до статевих стосунків у сім'ї, а також статеві дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім’ї – навмисні словесні образи чи погрози, які вводять потерпілого в стан емоційної незахищеності, втрати здатності захищати себе, насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого шляхом переслідування, залякування, шкоди або шкоди психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім’ї – це навмисні дії одного члена сім’ї проти іншого з метою позбавити жертву житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які вони мають законне право. Такі дії можуть завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого і навіть призвести до смерті.

На жаль, це правда. За даними соціологічних досліджень, кожна четверта розлучена жінка зазнавала домашнього насильства. Згідно з офіційною статистикою Міністерства внутрішніх справ (станом на 1 листопада 2004 року), на обліку постраждалих від домашнього насильства перебуває понад 81 тис. осіб.

Чому це відбувається? По-перше, тому що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. Коли жертва здається, вона безпорадна, нездатна адекватно оцінити ситуацію, навіть не намагається захищатися. У цій ситуації жертви домашнього насильства часто відмовляються від своїх спроб отримати допомогу. По-друге, тому що про такі речі в українському суспільстві «не прийнято» говорити. На жаль, існує «змова мовчання» і приховане засудження жертв домашнього насильства: наприклад, інтелігентна жінка з вищою освітою та успішною кар’єрою чи роботою не може говорити про побиття високопоставленої людини. А мати не може зізнатися, що рідний син знущається над нею: мовляв, «він винен», що вона його не любить, не виховує як слід, не береже сімейне вогнище. Таке ставлення неправильне. Ніхто за жодних обставин не повинен бути жертвою домашнього насильства, тому що насильство – це злочин. У суспільстві існує багато інших стереотипів щодо насильства, які заважають подолати це явище. І, мабуть, найбільш руйнівний вплив на громадську думку має думка, що випадки індивідуальної агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: насильство – примирення – умиротворення – зростання напруги – і знову насильство. Щоразу цей цикл може з часом скорочуватися, а насильство може ставати більш інтенсивним і жорстоким.