Антична міфологія й музика

Антична міфологія й музика.

Міфи Стародавньої Греції, з їх багатством захоплюючих сюжетів, героїв, божественних втручань та вічних тем кохання та втрати, протягом століть слугують невичерпним джерелом натхнення для музикантів. Цей вплив простежується в широкому спектрі музичних творів, від величних опер та симфоній до витончених вокальних творів та інструментальних п'єс.

Також вони дають дивовижні історії про появу музики, даючи розуміти як люди розуміли, що таке для них була музика, в цьому контексті слід згадати давній міф про древнє, архаїчне божество Пана та юну німфу Сирінгу, яка тікаючи від нього перетворюється на очерет з котрого Пан робить до цього часу популярну й улюблену за свій казковий тембр «флейту Пана» чи «Сирінгу», як цей інструмент до сьогодні називають у Греції в пам’ять про німфу. А якщо ми помислимо Пана не просто як пасторального божка – покровителя пастухів, а через його прадавню роль, яка й до сьогодні зберіглась в словосполученні «панічний страх», як вираз неймовірного страху котрий могла пережити людина, давні люди так і вважали, що такого роду страх вони переживали тому, що зустріли Пана, тоді зрозуміло чим стає музика для людини в яку перетворюється налякана Сирінга, вона стає засобом порятунку від цього страху, засобом гармонізації та умиротворення.

В античній міфології навіть зберігається історія, яку сміливо можна назвати історією про появу теорії музики. Це міф у якому Пан майстерно володіючи грою на своїй флейті Свиринзі награючи прекрасну просту, милозвучну музику змагається з самим Аполлоном, богом покровителем мистецтва в якому звісно перемагає останній і музика остаточно отримує своє нове життя, як високого мистецтва в якому панує «логос», якому можна навчати та навчатись, а Пан подався глибше в гущавину лісів та безлюдні луки да грає на свої флейті юним німфам ставши на додачу покровителем музикантів самоучок, котрі заперечують необхідність навчанню музиці. А цей міф знайшов своє відображення не лише в живописі, а також і в музиці. Бах пише у 1732 р. кантату» Змагання ФЕБА (Це друге ім’я Аполона) та Пана.

Навіть сама назва нашого мистецтва «Музика» має античне походження від слова яким називали покровительок різних мистецтв Муз.  До речі, музи з давньогрецької – «мислячі», а їх батьки Зевс (тобто влада, порядок) та мати Мнемосіна (богиня пам’яті) свідчить про те, що в античності мистецтво та музика зокрема сприймалось не лише як емоційна втіха, розрада, але й як інтелектуальна справа.

А найвідомішим античним музичним героєм залишається Орфей. Міф про чудового співака Орфея виник у VII-VI століттях до нашої ери. Про це нам розповідають зображення на вазах та у скульптурі. Ця трагедія кохання, вірності стала неймовірно затребуваною у мистецтві. Навіть раннє Християнство, що винищує богів і героїв античності, пощадило Орфея. Оповідь про Орфея озберігається до епохи ренесансу, де й відродилося з новою силою. У 15 столітті з'являється пастораль «Уявлення про Орфея» флорентійського поета-гуманіста А. Поліціано. Воно послужило початком італійської драматургії. Потім міф про Орфея з'являється у різних країнах. В Англії – поема Р. Генрісона «Орфей та Еврідіка». В Іспанії – п'єса Лопе де Вега «Найвірніший чоловік». Але головні перемоги Орфея були на оперних сценах, що зароджувалися. Одним із перших, хто торкнувся цієї теми, був італійський композитор і співак Якопо Пері. Своє музичне дійство "Еврідіка" (бл. 1600) він написав на честь одруження Марії Медічі з королем Франції Генріхом 4, щоб не затьмарювати королівське весілля, трагічна кінцівка давньогрецького міфу зникла. Орфей, підкоривши богів своїм мистецтвом, забирає Еврідіку із підземного царства. Щасливі вони повертаються на землю.

У 1607 році інший композитор Клаудіо Монтеверді представив свою оперну версію, але вона, як і міф, розповіла про трагічну долю Орфея та Еврідіки. Міцний зв'язок музики, слова, акторської гри, переважна роль співаючого актора і підпорядковане значення хору, інструментальний супровід, барвисте сценічне оформлення – такими були основні риси тих постановок, які стали прообразом опери. Пері та Монтеверді заклали основні риси оперного жанру, а Античний герой Орфей вдихає в цей жанр таку енергію, яка робить його провідним у творчості Європейських композиторів наступних поколінь. В ці роки з’являються десятки  подібних творів, що в 1639 отримують назву «опера».