Аналіз хорової партитури «Gloria»

Аналіз хорової партитури

«Gloria»

(Глорія)

 Антоніно Вівальді

Підготував студент 1 курсу

Одеської національної музичної академії

Імені Антоніни Нежданової

Грицюк Василій Петрович

ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Antonio Vivaldi(1678-1741) - італійський композитор, скрипач, диригент і педагог. Народився в Венеції 4 травня 1678. Першим учитилем Вівальді був його, скрипач собору св. Марка. В 1703 Вівальді прийняв сан священника. З 1704 по 1740 почав працювати в якості викладача (maestro di violino) в венеціанському благодійному притулку і для сиріт "Pio Ospedale delia Pieta". В Венеції головним його обов’язком було написання музики, і він створював з рідкою легкістю і швидкістю.

В великому надбані Вівальді:

Багато опер (більше 40 ), в тому числі «Роланд –уявний божевільний» (1714), «Нерон, став Цезарем» (1715), «Коронація Дарія» (1716), «Обман, святкуючі в любові» (1725), «Фарначе» (1727), «Олімпіада» (1734), «Грізельда» (1735,), «Арістід» (1735), «Оракул в Мессенії» (1738).

Ораторії «Святкуюча Юдіф» (1716), «Поклоніння волхвів» (1722).

більше 500 концертів: 44 концерти для струнного оркестру і бассо контіно; 49 concerto grosso, 352 концертів для одного інструмента з суповодом струнного оркестру або бассо контіно (253 для скрипки, 26 для віолончелі, 6 для віоль дямур, 13 для поперечної, 3 для продовжених флейт, 12 для гобоя, 38 для фагота, 1 для мандоліни);

більш 100 сонат для різних інструментів з супроводом бассо контіно;

міщанських кантат,

серенад,

симфоний,

Stabat Mater,

кантата «Глорія» і других церковних витворів.

Один з самих відомих виторів –цикл  з 4 скрипкових концертів «Пори року» раній взірець  програмної симфонічної музики. Існує вклад Вівальді в розвиток інструментовки (він першим применил гобої, валторни, фаготи і другі інструменти як самостійну, а не дублючим). Вівальді відносяться до одних з найбільших представників епохи Бароко (пізнього бароко).

Бароко зявилось в кінці епохи Відродження і передувало музиці епохи класицизму. Слово «бароко» похідне від португальського «perola barroca» перлина дивної форми. Музичний орнамент став вельми витончений, сильно змінена музична нотація, розвились способи гри на інструментах. Розширились рамки жанрів, виросла складність виконання музичних витворів, зявився такий вид творів, як опера. Велике число музичних термінів і концепцій ери бароко використовуються до наш пір. Музика бароко взяла від Ренесансу практику використання поліфонії  контрапункту. Особливості музики бароко:

Вasso continuo (нім. Generalbas - генерал-бас, цифрований бас, непереривний бас, фігурний бас) –спрощений  спосіб запису гармоній з допомогою басового голосу і проставлених під ним цифр,              

позначають співзвуччя в верхніх голосах, а також сам басовий голос з цифрами, перейменовуються при цьому способі запису гармоній;

Монодія це стиль сольного співу з гомофонним супроводом (інструментальним акомпонементом), складений в Італії в 16 столітті і закликав до життя ряд нових форм і жанрів (арія, речитатив, опера, кантата та інші.)

Гомофонія це тип багатоголося, характеризуючи розділення  голосів на головний і супроводжуючий (чим гомофонія і відрізняється від поліфонії).

Бельканто;

Драматична експресія;

комбіновані вокально-інструментальні форми, такі як ораторія і кантата.

Нові прийоми гри на музичних інструментах, такі як тремоло, піцикато; чиста і лінійна мелодія;

Notes inйgales («нерівна гра», «перепунктіровка») техніка гри, при якій  ноти, записані в однаковій тривалості, тим не менш граються ритмічно нерівно;

Ритурнель короткі інструментальні розділи, виконуючі функції вступу, інтермедії або коди;

Канчертато стиль, означаючий «змагання» груп оркестру, хорів і т. д.

розвиток сучасних західних музичних ладів (мажору і мінору).

Самі відомі представники музики епохи бароко: Іоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Антоніно Вівальді, Клаудіо Монтеверді, Джованні Баттіста Перголезі. Композитори епохи бароко працювали в різних музичних жанрах. Розвилисьь такі віртуозні форми твори, як токати і фуги, інструментальні сонати і сюїти.

З’явився  жанр концерту в обох своїх формах: і як для одного інструменту з оркестром, і як канчерто гросо, в якому невелика група інструментів солістів  створює контарст з повним ансамблем.

Вівальді вніс свій самий значущий  вклад в жанр concerto grosso. Для концерту Вівальді характерні прийоми: трьох циклічна форма і використовуються рітурнелі в швидких частинах, що тим самим виділяє віртуозну партію соліста. Він створив жанр сольного інструментального концерту, сприяли розвитку віртуозності скрипічної техніки. Музичний стиль Вівальді виділяють мелодична щирість, динамічність і експресивність звучання, прозорість оркестрового письма, класичний стрій в поєднанні з емоційним багатством.