"Тунель" Ернесто Сабато

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра романської і новогрецької філології та перекладу

Самостійна робота з дисципліни

«Епістолярний роман у французькій літературі ХVІІІ-ХІХ ст»

на тему:

«Тунель»

Ернесто Сабато

Виконала: студентка ІІ курсу

факультету романської філології та перекладу

групи Млі02-20

Шаповалова Софія Олександрівна

Перевірила: проф. Павленко Ю.Ю.

КИЇВ – 2021

«…так или иначе, существовал только один туннель, темный и одинокий, — мой…» – саме таким епіграфом починається яскравий екзистенційний роман Ернесто Сабато «Тунель», який я хочу сьогодні презентувати.

Перш ніж аналізувати твір декілька слів про автора.

Ернесто Сабато — один із найбільших аргентинських письменників-романістів, есеїст, фізик, правозахисник та художник. Він дуже вплинув на літературний світ Латинської Америки.

Дебютною книгою письменника стала збірка «Індивід та всесвіт» (1945), яка отримала Першу премію Буенос-Айреса та почесну премію Спілки письменників Аргентини. Це була збірка філософських есе, що критикують нейтральну позицію науки щодо суспільної моралі і пророкують прогресуючу дегуманізацію технологічного світу.

Всього за свою творчу кар'єру Сабато написав близько 20 есе та 3 романи. Один із сучасників проголосив Сабато «поетом Апокаліпсису, його очевидцем та його свідком».

Насамперед хочу сказати, що дійсно головний герой роману «Тунель» перебуває у двох світах. Яскравим прикладом може бути дана цитата: «Сколько раз проклятое раздвоение сознания было виной ужасных событий! Пока одна сторона моего «я» призывает к совершению добрых поступков, другая уличает во лжи, лицемерии и показном благородстве…», яка демонструє екзистенційну кризу персонажа.

Загалом дана думка належить не тільки якійсь одній людини або якомусь певному випадку, вона напряму стосується кожної людини. Насамперед, коли ми хочемо вирішити якесь важливе питання або зробити благородний вчинок таке явище як «роздвоєння свідомості» притаманне кожному з нас.

А тепер можемо перейти до сюжету твору. Аргентинський письменник Сабато описує епізод життя художника Хуана Пабло Кастеля. Головний герой зустрічає дівчину на ім'я Марія Ірібарне, яка, здавалося б, єдина бачить у картинах художника саме те, що він хоче показати. Художник зацікавився героїнею. Проте поведінка Марії здається Кастелю дивною. І тут починається параноя - ревнощі, жорстокість, підозрілість, а потім і каяття.

Із самого початку оповідь ведеться від першої особи, власне від Хуана Пабло Кастеля, який розповідає свою історію в надії, що "хтось зуміє його зрозуміти". Чесно кажучи ще з першого рядка було зрозуміло, що це не буде звичайна історія про кохання з якимось труднощами:

«Достаточно сказать, что я — Хуан Пабло Кастель, тот самый художник, который убил Марию Ирибарне…»

Це про істинну драму людини, яка страждає від такого явища як «метання душі». Адже навіть за ґратами він не розумів чому його звали «божевільним».